Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом, Щоб справити велике свято; Багато нас самих сиділо за столом, І ще прийшло гостей багато. І гості ті були неначе й не чужі,
Але було й одміну знати, Як кинулись вони прожогом до їжі, Забувши нас і привітати. І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки, Глитали гості нашу страву, А ми сховалися в далекії кутки І відтіль їм співали славу.
І як хто з них шпурне обгризений шматок, Ми кидались, як ті собаки, Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток, Слізьми вмивалися з подяки. А гості жерли все; роздулися, як піч, І, страшно вирячивши очі, Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,
Як слухають слова пророчі. І кажуть гості нам: "Ми бити вас прийшли, Чи хочете - ми вас скараєм?" А ми вклонилися і смирно відрекли: "Від вас батіг нам буде раєм". І гості крикнули: "Давайте ж нам батіг,
Бо в нас немає чим вас бити". І миттю кожен з нас по батога побіг, Щоб волю тих гостей чинити. І пуги принесли, і полягли самі, Немов на тирлі тії вівці. Та й кару прийняли, а як устали ми, Було червоно на долівці.
Вони ж гукнули знов: "Скажіть ви нам тепер, Чи нас ви любите як Бога? Чи не ховаєте в душі яких химер Та проти нас заміру злого?" І знов ми відрекли: "Ми любим тільки вас! Нема в нас іншої святині".
"Так доведіть же нам, як любите ви нас, І покажіть на власній спині!" Тоді на честь гостям звірями стали ми Й змішалися в безладній січі: Ми бились, різались, топтались чобітьми, І брату брат плював у вічі,
А інший сам собі давав ляща в лице І смикав голову чубату, А гості тішились та, дивлячись на це, Аж реготали на всю хату. І снилося мені: ми Матір волікли, Хто за косу, а хто за ноги, Зривали одіж їй, і били, і товкли,
Аж кості хрускали в небоги. І стався дикий крик, пекельний, навісний... Враз бризнули струмки криваві... Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний Мене не кидає й на яві.
