Не вмре поезія, не згине творчість духа, Поки жива земля, поки на ній живуть, Поки природи глас людина серцем слуха, - Клопоти крамарські її ще не заб'ють.
Не вмре поезія, поки душа бажає Зирнути в ті краї, де око не сягне, І хоче з меж вузьких порватися в безкрає, Щоб зрозуміти все небесне і земне.
Не вмре поезія, хоч людськість ціла стане Про їжу тільки дбать, про дух забувши свій:
Потреба вищого бажання в серці встане І викличе в душі рої забутих мрій.
І віщі голоси творців із-за могили Промовлять до людей, що серця позбулись; І наберуть вони від них нової сили, І будуть серцем жить, як і жили колись.
І поки на землі ще є одна сльозина, Поезія її нащадкам передасть; І поки на землі ще втіха є невинна, Поезія в її ще радощів додасть.
А якщо людськості зла доля присудила Діждатися колись життя свого кінця,
То буде на землі останняя могила - Останнього співця.
