Умер поет! І струни голосні Порвалися, замовкнули навіки. Ми стали сиротами, і, сумні, Ми понесли у серці жаль великий.
І довго плакали... І от тепер Щороку згадуєм сумну пригоду. Але чи справді вмер він? Ні, - не вмер! Поет живе в серцях свого народу!
Його душа в святих його словах Одбилася акордами смутними; Вона живе і в тих благих сльозах,
Що над його піснями пролили ми; Вона живе, вітає поміж нас Надією на щастя, на свободу; Любить народ навчає кожний час - Поет живе в серцях свого народу!
Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний -
Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного, свого. І всі ми, скільки є, в душі своїй Клялись тих дум не зраджувати зроду, І справдимо ми заповіт святий, - Поет живе в серцях свого народу!
