ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ
Тиха елегія
Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки...
Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі, на тихі води
хай випадкове слово не впаде...
Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю
себе й тоді, як в землю перейду...
Коли мене питають: «Рідну мову
чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо... Краще не скажу...
Коли мене питають: «Україну
чи зможеш ти забуть на чужині?»
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені...»
Коментар
Елегія
— це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це
ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати,
багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха
елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може
проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові
колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І
якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання,
чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т.
Шевченка: «Однаковісінько мені...» Тобто йому байдужа власна доля,
тільки була б його Україна.
| 
