ВАСИЛЬ БАРКА
САД
І На чорній ніженьці, мов срібна хмарка, вишня
світиться: і синьогруда птиця, важка, розкішну гілку колихає,
і меншенька: крізь листя пурхнула; майнула тінь крилата
по сірій грядці, по квітниках... І джміль у жовто-чорній ризоньці, шукач гудучий,
віється й мерщій тікає понад травою. Світло. Звідкись — хмара. Тінь. І от тоді
тюльпани так таємно в тій зеленій тіні саду аж загорілись,
аж спалахнули, як огненна кров; і гостролистими рядками, в скорбних іскрах,
замерехтіли квітники. Бабуся сива вийшла думати-ридати в милий сад:
їй сина вбито на війні. Під вишнею присіла тихо,
від світу білого рукою очі затулила бабуся сива.
II Прошу: черешні в червоному намисті, ждіть отут
— за дверцятами залізними! І вони стоять, коралові разки перебирають...
Прошу: берези в мережаних мантіях, отам — під фарфоровими хмарами — ждіть!
І вони стоять, зелені сповіді шепчуть... Прошу: безгрішні трави, музики в кольористих
діядемах, почніть запашний концерт коло вікна! Земля посилає пахощі, як кадильниця...
Прошу: сонечко в золотій сорочці, постій за дубами — на далекій дорозі!
— Одну часиночку! — одказує. Звертаюся: мій світечку, на недовгий вік судився
ти, а таки весь той вік шукатиму щастя! День одцвітає, хмарніє червоноокий вечір.
III ...тополі горді шепчуться — їх дві! — показують
на щось у хмарах.
...берези побиваються; зелені коси їх, нечісані,
обличчя закривають.
...а груша, симетрична та струнка, як свічка,
зневажає свіжі віяння.
...самі дуби в громаді, надо мною, мають право
вголос думати аж коло сонця.
...колишеться живий огонь темно-зеленого моря,
рветься запалити срібний мармур хмар та блискучу блакить.
...злетівши з голубого рукава Господня, голуб
чистий в ясності і вітрі поспіша, і світиться, і за вершинами зникає.
Шум! Блиск! Земля схвильована відкрита небу,
так відкрита, що радісно і страшно. А небеса високі. Чути і знати безсмертя в світі. Тільки сумно відати,
що ми на цій землі — минучі гості; що наші діяння і серця цвіт — дочасні. А жити б
та радіти ж без кінця! («Білий світ», 1947)
| 
