СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО
Свекор
(скорочено)
Своїми сірими суворими очима,
поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Як дорослий,
він гукав на корову, що зібралася в шкоду, робив зауваження за столом,
як хтось накришить хлібом чи розіллє борщ, стягував шапку в хаті
будь-кому, забував це зробити, й показував на образи. Щось не
сподобається — залазив на піч і вичитував непорядки так, що його
називали «свекром».
Однак любив він і іграшками гратися під піччю. Якось мати сказала,
що краще б за буквар узявся, а то скоро вже женитися, а він усе в
запічку вовтузиться. Василько відповів, що коли женити пора, то хай і
женять.
Увечері батько сказав, що він вже старий, немічний, треба женити
котрогось із синів та передати йому ведення господарства. Старшому йти в
солдати, середній ще навчається, от хіба що Василь... Він має більше
охоти до хазяйства, ніж до вчення. Василько дивиться, чи не жартують над
ним. Побачивши, що всі серйозні, думає: то чому б і ні? Жінка буде їсти
варити, сорочки прати, виконувати його забаганки. І погоджується. Стали
вибирати дівчину. А хлопчина вже й примітив чорнобриву Ганну, що
вирятувала його з багнюки, витерла йому сльози й поцілувала. Батько
погодився, що Ганна — дівка хороша, красива, доброго роду і з приданим.
Зібралися йти сватати дівчину — вдягли Василькові Петрову свиту,
червоний пояс, дали хлібину в руки. А перед тим батько сказав, що тепер
Василько буде в громаду за нього ходити, податки платити й за все
відповідати, його з матір'ю догодовувати. У громаду ходити — це добре, а
от все робити, всьому лад давати — це важко Він розгубився, а потім як
заплаче на всю хату, говорячи, що він ще малий для цього.
Усі не витерпіли й зареготали. Василько зрозумів, що то був жарі,
засоромився й кинувся на піч. З тих пір, як хто його спитає, чи скори
женитись буде, відповідає, що то така морока, що хай її кат візьме
Коментар
За добрим жартом над малим Васильком криється велика
батькова наука: дорослі діти мають піклуватися про стареньких батьків,
виконувати багато важких обов'язків по господарству, в громаді Василько,
що вважав себе дорослим, якому не потрібно вчитися, зрозумів: одруження
— це не лише приємна подія, а й велика відповідальність, до якої він ще
не готовий. У маленькому оповіданні яскраво зображено й побут, і
звичаї, і народну педагогіку української селянської родини.
|
