Став багатий колись пан

Короля благати,

Щоб король йому зволив

Воєводство дати.

А король йому й сказав:

«Відгадай три штуки,

Відгадаєш — тоді на!

А як ні — на муки!

Перша штука: скільки зір

В небі серед літа?

Друга штука: покажи

Середину світа!

Третя штука: угадай,

Що думати буду?

І от тобі цілий рік

Для того розсуду!»

Відійшов багач назад

Та так йому нудно!

Не вгадати — так біда,

А вгадати — трудно!

Сидить плаче неборак,

Козак проїжджає...

«Чого плачете ви так?» —

Багача питає.

Той і каже, так і так!..

«Не журіться, діду!

Коли так, то я за вас

На відвіт поїду!»

І палицю в руки взяв,

В кожух одягнувся,

Чорні вуса підбілив,

В чоботи узувся.

І чимдуж до короля.

Король поглядає:

«А що, пане, скільки зір?» —

З міною питає.

А той поли ті підняв,

Чи як довелося,

«Стілько, — каже, — в небі зір,

Скілько тут волосся».

Задумався сам король

Від сего відвіту.

«Ану, — каже, — покажи

Середину світу!»

А той палицю підняв,

Може, з піваршина,

Та в підлогу нею гуп:

«Отут середина!»

Почухався наш король,

Ще раз поглядає.

«Що ж я думаю тепер?» —

Козака питає.

«Думаєте, що я пан!»

«Або що за річі?»

«То ті річі, що не пан,

А козак із Січі!»

Здивувався наш король,

Подарував тому,

А козака відіслав

В золоті додому!