Світає...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман нагорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму.

Світає поволі...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

 

 

Світає...

Все спить ще: і поле, і зорі безсилі,

Лиш птах десь озвався спросоння ліниво,

Та пень обгорілий, мов піп на могилі,

«Безсмертний, помилуй!» — кричить мовчазливо.

Видніє щохвилі.

Все спить ще: і поле, і зорі безсилі

 

Світає...

Проміннями схід ранить, ніч, мов мечамії.

Хмарки золоті поспішають. на битву.

Безмовні тумани тремтять над полямн.

I з ними стаю я на ранню молитву:

О зглянься над нами!

За що нас ти раниш у серце мечами?

 

1914-1916