Вітер. Не вітер — буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блисками! ударами!), за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук…
Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг), у землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, а на землі боги і храми: о пройди, пройди над нами, розсуди!
Й були такі, що тікали. В печери, озера, ліси.
— Що ти за сило єси? — питали. І ніхто з них не радів, не співав. (Огняного коня вітер гнав — огняного коня — в ночі —) І тільки їх мертві, розплющені очі відбили всю красу нового дня! Очі.
