Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині
Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть - вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі вогняні.
Ой, та виходили попи з Софійської з-за брами З хрестами, з хорогвами. У шатах золотих коло Богдана правлять Службу Божу. Як рожу - Вітай свою, Вкраїно, долю, - вітай дівчину гожу. Горять, горять свободою
Вчорашнії раби, Бо вчули: "Встань з природою" - Звук янгола труби. І встали всі, співаючи З природою весни, З природою вітаючи Чудові дійсні сни. Як засміялося до них та праведнеє сонце:
"Не дурно гріло я - світило у кожнеє віконце". Як заходилися хмарини ткати скатертини, Цвітуть та розцвітають небесні бархатини-хвилини! Цвітуть в піснях вкраїночки Дзвіночки срібняні. Душею чорнобривочки
Струнчасто осяйні! То ж матері майбутнії Стрічають дні ясні! О, хвилі незабутнії! О, сонце і пісні; Ой, що на Софійському та грали дзвони, замовкали, Там прапори приймали, до народу промовляли:
"Гей, разом, разом станемо на ворога ми, браття-завзяття!" Хто зрадить Неньку-Україну, - прокляття тим, прокляття! І суне військо лавою від білих тихих брам, Із "ЗАПОВІТОМ", "СЛАВОЮ" -
весь Київ наче храм. В нім скапала кров часові, кров мучнів без кінця... І в нім горять ТАРАСОВІ вкраїнськії серця!
