Якщо в нашій безталанній мові Набереться двісті тисяч слів, То за кожне українське слово Вже поклали сто голів...
Нашу мову величаву Чуємо не всюди. І не мова винна в цьому — Винуваті люди. Не вживеться щира мова З кволими рабами, В яких думка на припоні, Язик за зубами. У чиновницьких чуланах, Де столи дубові, Де неволя і сваволя, Тісно нашій мові. По крамницях та пивницях, Де й повітря п'яне, Гасне, в'яне слово наше Степове, духмяне. Не для «куплі» мова наша І не для «продажі». Не для того, щоб базікать На ледачім пляжі. Наше слово не ввібгати У сухі трактати, Щоб лакейством хліба кусень Підло заробляти, Щоб брехати, щоб дурити, Забивати баки, Позичаючи нахабно Очі у собаки. На зачовганих асфальтах, Де смолою пахне, Наше слово крила губить, Наша мова чахне...
