Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж ніби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає
клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген
там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетує, нiби на побачення з
Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає.
Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":
- "Чуєш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаємо!
Золота осiнь…
От
в цей саме час заєць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на
всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i
посалив на рiпицю бiлий помпон.
Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак,
мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники,
вiдкидається набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть
розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха…
Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.
Незмiнною залишається стопка.
При
полюваннi на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду
з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже
добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельєфнiшає.
Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в
певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуєте,
перевiряючи, чи нiчого не забули:
- Штани, значить є! Чоботи є!… Онучi, значите є!… Набої є!… Сало й ковбаса є!… Гм-гм… є… Чи не мало буде?
- Досить, досить! - поспiшає посемсйство…
- А де ж стопка?
- Та ось, за рюкзаком!
- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.
Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.
- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!
- А рушницю ти взяв?
- Ай справдi, де ж це вона?
- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась…
- Та хiба ж можна рушницею?!
- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї… А то ж…
-
Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця
салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуєш… Та купи сала не менш як на трьох
зайцiв.
- На трьох?
- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.
Поїхали…
II
Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.
З пiдйому можна полювати одному й колективом.
Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i "витоптуєш"
зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиває… Ви пiдходите до його
лiгвочка, заєць i вискакує…
Коли полюєте компанiєю, тобто
колективом, краще йти так званим "котлом", такою нiби дугою, щоб фланги
були спереду вiд центра. Заєць як вискочить, примiром, в центрi, то вже
йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.
- Як же краще, - спитаєте, - полювати: одному чи колективом?
Майже однаково.
Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.
Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.
Коли такi собаки є, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.
Ви стаєте на путi, де має бiгти заєць, і мажете по ньому на тiй путi.
Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi…
Ви уявляєте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем,
нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний,
оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас,
гуде баритон…
"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах…"
Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!
Стоїш, слухаєш, рве серце тобi груди, поломенiє в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш…
На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiє… Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питає:
- Може б, i свитку ще надягли?
-
Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й
первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не
продме.
