Мисливцевi, що йому вперше в
життi доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз i назавжди слiд
обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповiдку:
"Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".
Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема чого.
Кiндрат
Калистратович Моргниоко давнiй і досвiдчений убийвовк, - так вiн усiм
розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i боязкий.
- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як
знаєте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину
нiби налягає. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд
стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно,
гвалт, - вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев!
Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз
мене пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за
хвiст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така
вже, звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр
крiпко полохливий!
А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу
полохливiсть, бо хто знає, яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк
зненацька вхопив Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi
ззаду… А Кiндрата Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом
людину.
Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:
"Не бiйсь вовка!"
Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не почервонiє й очей долу не спустить, коли йому скажуть:
- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваєтесь, а у Вербовому
хуторi вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'їли.
- А де це Вербовий хутiр?
-
Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як доїдете до могили,
так дорога влiво пiде, тiєю дорогою й їдьте. Ярок переїдете, берiть
праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у
Вербовий хутiр i в'їдете…
- А вовки хiба в самому хуторi?
- Ну, на хуторi спитаєте кривого Степана, - вiн знає, де вовки. Той усе на свiтi знає. Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.
- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кидає Кiндрат Калистратович.
- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм бiльше бути, як не в
Перещепиному… I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в
Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?
- Закурюйте?
-
Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у
Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора їхати? Перещепине -
воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучерявої
балки… То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?
- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в
Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, -
волосся дротом!
- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!
- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана,
- його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе знає, бо
охотник давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.
- Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!
- Щасливої! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!
- Закурюйте!
-
Спасибi. Так, як ярок переїдете, берiть зразу понад ярком, i аж до
самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi.
Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!
II
Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.
- Тррр! Драстуйте, бабусю!
- Драстуйте!
- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?
- Кривий Степан?
- Еге! Охотник!
- Так вiн же тепер не
охотник: вiн без правов! А живе вiн… Одна… Друга… Третя… Четверта…
П'ята… Шоста… Сьома… за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю
вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.
- Спасибi, бабусю!
- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.
- Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
- Та куди ж ви? Вже проїхали!
- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
- Дивись, а я
думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в
голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.
- Драстуйте, Степане! як вас?…
- Iванович…
- Степане Iвановичу! Це ви охотник?
- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер…
- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?
-
Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що…
Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько… Лисичку iнодi торохнеш…
Буває…
- А троє овець хто зарiзав?
- Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика…
- А телицi зад хто од'їв?
-
Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я
старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то,
що цiлi зади од'їдать… Хто ж це вже пiдкопується?!
- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!
- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони - "зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!
Розтлумачуєте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюється.
- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
-
Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби
виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли… Не знаю тiльки кому - чи
телицi, чи комусь iншому…
III
- Поїдьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось
органiзуємо, - каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували
облави на вовкiв i там-таки є справжнiй мисливець, бо має i прапорцi, i
зможе зiбрати гучкiв-загонщикiв, i знає, де поставити на номера. А я як
фахiвець у цiй справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.
- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюємо!
Поїхали.
Кіндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiдає про вовчу облаву.
-
Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк залягає на день у
густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'їдати
телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже
знає, де вони є, бо прислухається до їхнього виття, а то й сам, виючи
по-вовчому, викликає їх на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме
вони лежать. Коли це все вже вивчено, тодi призначається облава.
З'їздяться мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те
мiсце обтягується шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного
боку, де прапорцiв нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти,
здалека, заходять загонщики, запускаються, коли єсть, собаки… Звiр пiде
на охотникiв, убiк вiн не побiжить, бо боїться прапорцiв… От, значить,
обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати… У лiсi
тихо-тихо… Iнодi тiльки трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел…
Ви стоїте й "прочiсуєте" зором свою територiю: де стежка, де
галявина, - щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи
просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж знаєте, що й
праворуч, i лiворуч на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не
допустити його на їхню територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От
почалися гони. Крик, шум, гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки,
стрiляє старшина загонщикiв… Не лiс там у загонщикiв, а пекло. -
Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямує на вас. Отут
уже держiться. Тут уже кожний трiск гiлки - то трiск усiх ваших нервiв.
Падiння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мiнiмум стрибок
жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайцiв i лисиць не стрiляєте. Боже борони!
Найтяжчий злочин - стрiляти на вовчiй охотi в щось iнше, крiм вовка. I
от, нарештi, iде вiн. Я його, товаришi, не тiльки на око впiзнаю, я його
ходу за сто метрiв знаю, я чую його єством своїм усiм. I от - мiж
кущами - мельк! - сiре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого
пострiлу. А там iще - пострiл, там пострiл. А якась роззява то й не
помiтить. А дехто, помiтивши вовка, - на грушу. Буває й таке. А дехто й
собаку, замiсть вовка, стукне. Буває й таке. Наближаються гонщики:
- Скiльки взяли?
- Трьох!
- Скiльки пройшло?
- Два!
- Ех, ви! Як же це ви зiвнули?!
I от тодi на узлiссi оповiдання про колишнi облави…
- А тодi, пам'ятаю…
- А тодi…
- А раз…
Та що там говорити…
Кiндрат Калистратович аж упрiв, оповiдаючи про вовчу облаву. Очi йому блищать. Почервонiв увесь.
Слухачi зачарованi…
IV
Iдете, значить, ви на Попiвське.
Обабiч дороги, аж ген-ген - куди око дiстає, закучерявилися зеленi вруна колгоспної озимої пшеницi.
А за зеленями, на пагорках, чорнiє, нiби воронове крило, колгоспна зяб…
Аж
ось мчить з гори вiз. Кобильчина летить галопом. На возi стоїть
громадянин, кашкет йому набакир, в лiвiй руцi вiжки, а в правiй - батiг,
що загрозливо навис над кобильчиною:
- Н-н-н-о! Н-н-н-о!
- Куди летиш, дядьку?
- Вовк!
- Де?
- Отам, на горi, на пшеницi! Мишкує! Н-н-но! Кiндрат Калистратович, як старий i досвiдчений убийвовк, резюмує:
-
Нiчого вдивительного нема! Може бути! Старi вовки, розлюченi, що нiчого
не бояться, iнодi виходять i вдень помишкувать на поле. Буває. Сiпни,
Петре, конi, може, справдi побачимо…
Пiдтюпцем вибираєтесь на гору. Праворуч од дороги пшениця пiшла схилом до рiчечки. За рiчкою весь у вербах невеличкий хутiрець.
-
Он! - аж скрикнув Кiндрат Калистратович. Справдi, серед великого лану
озимої пшеницi стоїть сiрий звiр. Вiн нахилив голову i щось нiби
винюхує. Потiм починає гребти лапою землю.
- Хлопцi! - шепотить Кiндрат Калистратович. - Один стрибай тут i,
пригнувшись, до рiчки. Другий iзстрибуй трохи далi. Петре Iвановичу, ви
станете отам за пагорком, а я спущусь до он тiєї вербички. Поволеньки
сходьтесь i наганяйте його на мене. Я не промажу. А ти, Петре, їдь собi
потихеньку дорогою та спiвай, щоб вiн на тебе поглядав. Пiшли.
Всi, попригинавшись, розбiгаються, як наказав старий i досвiдчений
убийвовк Кiндрат Калистратович, i починають оточувати звiра. Звiр,
видать, не дуже полохливий, бувалий звiр, бо не видно, щоб дуже
нервувався. Побачивши, що до нього наближаються люди, вiн потихеньку
почав одходити, i тодi тiльки, як гарячий Петро Iванович, не витримавши,
побiг за ним, - легеньким скоком подався на хутiрець, прямiсiнько на
Кiндрата Калистратовича.
Пiдпустивши звiра метрiв на п'ятдесят, Кiндрат Калистратович вистрiлив.
Звiр дико зааяяйкав, пiдстрибнув i вдаривсь об землю.
