В одному колгоспi, одного району, одної областi трапилася страшна пригода…
У нiч пiд Новий рiк щось украло в тому колгоспi сторожа!
Був сторож, i як язиком його злизало.
У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв…
Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять.
Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi.
Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть…
Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, - то боже борони!
Хiба
як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це буває дуже
рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не дивляться, -
такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а так - на
мигах.
Отже, й сваритися нема причин.
Буває iнодi, що стерегти нема чого, - так i з цього становища виходять: стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було.
Одне слово, - хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем.
Троє з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта - нiчого, у
доброму ще здоров'ї, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi
борються-"навхрест" або "пiд силки", а як боротись не хочеться, тодi
йдуть на товарно-молочну ферму:
- Ану, хто бугая пiднiме?
Бугай у тому колгоспi-симентал,
красунь-бугай, Цезар називається, 918 кiлограмiв на вагу, але характером
плохий, сумирний, дається пiднiмати, тiльки стогне.
Одному не вдалося ще пiдняти, а вдвох уже пiднiмають.
Тiльки крекчуть, як пiднiмають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспi ланкова i найгострiша на язик комсомолка, кинула якось на засiданнi правлiння:
-
Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча купили! Вони потренуються та
"Кубка СРСР" нам виграють! Досить уже їм бугая пiднiмати!
Сторожi образились та на Оленку:
- Ти не дуже базiкай! Що ми сторожi, то нiчого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
I так за дiвчину взялися, що якби не парторг iз комсоргом, то, дивись би, й той… i ланку б одiбрали!
А так, взагалi, що раз кажемо, сторожi дуже добрi й дуже квалiфiкованi, просто таки незамiнимi.
I от одного з них пiд Новий рiк щось узяло й ухопило.
Дiло було, - розповiдають, - так.
Пiд
Новий рiк сторожi вийшли на роботу вже пiсля зустрiчi Нового року, бо
нiхто до 12-ої години в колгоспi не спав, отже боятися не було чого, та й
злодiї у цю нiч теж Новий рiк зустрiчають, так що можна не хвилюватися.
Зустрiли Новий рiк i вийшли сторожувати.
Цю нiч не грали в
пiдкидного, не боролися та й бугая не пiднiмали, бо було важкувато.
Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали
спати.
І от другого дня дружина одного з сторожів зчинила ґвалт:
- Нема чоловiка!
Сюди-туди - нема! Уже й вечiр - нема!
Подзвонили до району, викликали з мiлiцiї собаку-шукача Трефа, а воно
тої ночi йшов снiг, слiди поприкидало. Треф побiгав по дворах, пiдбiг до
колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сiна, пiдбiг до
стогу i почав одгрiбати сiно. Грiб, грiб i вигрiб свинячий окiст. Всi
тiльки:
- Тю!
А комiрник потихеньку:
- Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була, приснула:
- Дивись! I колоте, а в сiно заривається! Сказано, свиня!
- То воно з морозу, - посмiхнувся мiлiцiонер.
II
Крадiжка в колгоспi сторожа справила на всiх гнiтюче враження.
Дружина весь час плаче, родичi й сусiди сумують.
Сторожi ходять хмарою:
- Не вберегли!
Скликали
екстрене засiдання правлiння, де ухвалили подвоїти штат колгоспних
сторожiв, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат, щоб
сторожував перший штат.
- Чи могло таке трапитись? - запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника.
- Скiльки в колгоспi сторожiв? - вiн запитав.
- Вiсiмнадцять!
- Могло бути! - подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. - Могло вкрасти: є кого красти!
- А що робити, щоб у колгоспi сторожiв не крали?
- Єдний спосiб - вибрати на колгосп одного доброго сторожа! - посовiтував мудрий колгоспник. - Голову колгоспу!
- Що ж йому сторожувати? - ми до нього.
- Колгоспнi трудоднi! - твердо заявив мудрий колгоспник. - Нiхто тодi в нього сторожа не вкраде!
