Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!
…За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купається в рiчцi.
Заплава
рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких
рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою,
соковитою травою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi
та в червнi…
Помiж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок,
вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими
квiтками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скiльки там водяних лiлiй!
Озеречка
тi з'єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що
ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з
одного озеречка до iншого.
Дiвчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках
та по заводях, - цiлий човен водяних лiлiй понаривають i їдуть додому
всi в бiлих вiнках, i човник їхнiй вже не човник, а нiби величезна
довгаста бiла квiтка рiчкою пливе…
Дiвчатка їдуть та й спiвають i "Човника", i "Тихо-тихо", рiзних чудових пiсень дiвчатка спiвають.
"Тихенький
вечiр на землю спадає", в садку заливаються солов'ї, до Осколу з
пасовиська спускається колгоспна череда, а з рiчки лунає грайливе
"Човник гойдається серед води" або зворушливо-нiжне "Тихо, тихо Дунай
воду несе, а ще тихше дiвка косу чеше…"
Чарiвна рiчка Оскiл…
А скiльки там диких качок!
Як,
бува, пощастить вам у тих мiсцях побувати навеснi чи влiтку, сiдайте ви
на човна-довбанку i пливiть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше анi
плеснуло, анi булькнуло…
I вдивляйтеся в очерет. Ви обов'язково побачите, як помiж густим
очеретом мелькає голiвка чирятка-мами, а навколо неї манiсiнькi
чиряточка, мов мишенята, шмигають…
А далi - он пробирається качка-крижень з криженятами…
А болотяних курочок! Як на путнiй колгоспнiй птахофермi
курчаток-леггорнят. Тiльки дикi курочки не бiлi, як леггорни, а
рудувато-чорнувато-крапчастенькi, на довгеньких ноженятах. I
ноженятами тими вони бiгають по зеленому лататтi, як по паркету. Зелене
латаття пiд ними навiть не вгинається - такi вони легесенькi - болотянi
курочки…
До плеса чи до озеречка ви пiдпливайте ще тихше, - щоб анi звуку,
анi шурхоту. На озерце не випливайте, а зупинiться бiля нього i
дивiться. Обов'язково побачите або бiлолобу лиску з лисенятами, або
виводки чирят, крижнiв, широконосок…
Гуляють качатка, у теплiй водi купаючись…
Раптом тривожний
мамин голос, тихе - ках! - i каченяток нема! Їх як злизало. Вони або
пiрнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали.
I не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокiйливе - ках! - i знову
весела гра - купання серед озеречка.
Чарiвнi мiсця на рiчцi, на Осколi…
* * *
Тихо, тихо Оскiл воду несе…
-
Якраз проти радгоспу рiчище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста.
Трохи лiворуч - велика ковбаня, цiле просто урвище пiд зверху тихою
водою.
- Там така глибочiнь, що й дна не дiстанеш! Там нiхто нiколи дна ще
не дiстав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне! Їй-бо,
правда! Пiрне з хрестом! Отака там глибочiнь!
Це так нам дiд Панько розповiдав.
- Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! закрутить тебе, завертить, бульк! - i нема чоловiка!
- А що ж воно, дiдусю, закрутить та завертить? Зверху ж нiби тихо.
-
Та воно зверху вродi тихо, а пiд водою крутить. I крутить i вертить! Та
то ще нiчого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани,
господи, й помилуй! Ще за панiв було: сидимо ми з паном отут на березi…
Нi, не так: пан сидить отут на березi, а я стою бiля пана. Вже сутенiло…
Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як
закричить - ге-ге-ге-ге! - та по водi крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком
усi врозтiч! Гусак ще раз - ге! - та крилами - ляп! - i нема гусака!
Пiрнув пiд воду! А на тому мiсцi, де гусак плив, щось як ляпне по водi
нiби чорною лопатою! Лясь! Тiльки хвилi водою пiшли. Я тiльки:
"Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!" А пан у крик:
"Давай
ружжо! Сом гусака ковтнув!" Де там давай, хiба туди ружжо дострелить, на
отаку глибочiнь?! Про-о-пав гусак! Отакi соми бувають!
- Невже-таки сом гусака ковтнув?
- Не вiрите? А ви хiба книжки Сабанєєва не читали? Менi пан її читав.
- А хто такий Сабанєєв?
-
А мисливець такий знаменитий колись був i рибалка, що книжки
понаписував: i про рибальство, i про полювання, i про мисливських собак.
Пан казав, що дуже хорошi книжки понаписував Сабанєєв. Професор вiн
був, чи що… Так у тих книжках написано, що колись було впiймано сома
вагою на 400 кiлограмiв! Он який сом! 25 пудiв сом! Не сом, а корова!
Так що ви гадаєте, що вiн гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далi
з тим сомом було. Да… Вирiшили ми з паном, або, вiрнiше, пан зi мною,
впiймати того клятого сома! От наказав пан ковалевi зробити величезного
гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, принiс до пана. "Ну,
Паньку, - пан мене питає, - а чим ми того гака наживляти будемо?" - "Не
iнакше, - кажу, - паночку, як гусаком. Сом, - кажу, - вже поласував
гусячим м'ясом, I на гусака вiн пiде обов'язково!" Наказав пан зарубати
гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так
цiлою трохи на вогнi пiдсмажили, - гуска сита була! - та й почепили на
гака. Гака того ми прив'язали на два зв'язанi налигачi, прип'яли до
осокора та пiзно ввечерi й закинули в Оскiл. Соми, як ви знаєте, полюють
за здобиччю вночi. Вдень сом може вчепитися на гака тiльки випадково.
Закинули, значить, ми гуску в Оскiл i посiдали на березi, над ковбанею.
Сидимо, чекаємо. Нiч тепла, мiсячна. Тихо, тихо навкруги. Тiльки чути за
садком, як Христя, що панськi корови пасла, голосно виводить:
Якби ж таки того пана чорти були узяли,
Ми з тобою, мiй коханий, не такої б утяли!
Сидимо.
Я вродi тої пiснi не дочуваю, а пан так i зовсiм не чує. Тiльки й
запитав: "Хто воно ото так виводить?" - "Не знаю, - кажу, - пане, то не з
наших, то хтось iз хутора на село через леваду йде". Сидимо, дрiмаємо.
Пан налигача в руцi тримає. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не
пускає. А воно пана тягне? Ну, тягне з берега у воду, в ковбаню, тягне
та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. "Пускайте, - кричу я
пановi, - налигача до осокора прив'язано! Не одiрве! Пускайте!" А пан:
"Е, - каже, - пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!" Водимо ми,
значить, та й водимо! А воно, як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить.
Тихо вродi. А потiм знов, як мотоне, як мотоне! А потiм знов пустить. А
ми водимо! Водимо собi та й водимо!
- А далi що? - не витримав я. - Ну, водите, а далi?
- Далi? А далi водимо собi та й водимо. А воно як мотоне, як мотоне, а тодi й попустить. Водили ми собi, водили…
- Та швидше, дiду! Ну, водили… А витягли ви сома чи не витягли?
- Та витягли. Тiльки ж довго, дуже довго водили… Водимо ото собi та й водимо…
- Ну, вже витягли, слава богу, дiду! Ну, а далi?…
-
Ох, i сом же був! Завбiльшки, як тобi сказати, ну, не менший, як звiдси
до отiєї верби! Їй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудiв на п'ять,
як не бiльше! Розчинили. I що б же ви гадали, що там у того сома
всерединi було? У черевi?
- Гусак?
- Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!
- А що ж там таке страшне було?
-
Було… Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака, сетер-гордон
Джой. Розшукував його пан по всiх усюдах: i листи скрiзь понаписував, i
телеграми порозсилав, - нема Джоя… Заходжу якось я ввечерi до папа, а
вiн ходить по кiмнатi та аж голосить: "Нема мого дорогого Джоя! Не
знайдеться мiй дорогий Джой!"
- Як, - питаю я, - не знайдеться?! Аджеж ж знайшовся! - кажу.
- Як ізнайшовся! - пiдскочив пан. - Де ж вiн?
-
Та ви ж його, пане, самi з'їли! У сома всерединi самi тiльки пiдпалини
та хвоста витягли! - Було тодi вiд пана нам, але було й пановi гикоти та
нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколi. Ото, як вiн купався,
сом його й проковтнув.
- А ви, дiду Паньку, часом не той… не бре-бре, що сом собаку проковтнув?
-
Не вiриш? А от у Сабанєєва в книзi написано, що в Уфимськiй губернiї
сом проковтнув ведмедя, який перепливав рiчку. А ведмiдь це тобi не
собака! Отакi соми бувають! А ти не вiриш…
- А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?
- Такого не
чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смiєшся? Ти думаєш, що катер для
сома розмiром завеликий? Є такi соми, що й катера б ковтнули, так
бояться.
- А чого вони бояться?
- Торохтить дуже, як рiчкою пливе. А якби
тихо плив, могло б i катеру те бути, що тому Джоєвi! I незчувся б, коли у
сома в черевi опинився б! Соми -вони такi!
* * *
Сом дуже сильна риба, могутня.
- Одного разу, - розповiдав менi один дуже заядлий i дуже
справедливий рибалка, - стою на човнi з вудками на Днiпрi. Отам, трохи
нижче од Плютiв. Тягаю лящi, язi, краснопери. Добре тодi клювало… Коли -
гульк - серединою Днiпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора
не чути. Що, гадаю собi, за фокус-мокус: i мотора на човнi нема, i
вiтрил нема, i веслами нiхто не махає, а човен, немов той глiсер, мчить.
Коли це якраз навпроти моєї сижi човен як закрутиться на мiсцi, як
завертиться, а потiм стриб уперед, а потiм знову круть-верть на мiсцi, i
то нiби пiрне, то вирине, то пiрне, то вирине, - аж ось таки добре
пiрнув i звiдти, з човна, раптом одчайдушний крик: "Рятуйте! Рятуйте!"
Тихо… I знову: "Рятуйте! Давай човна!" Я за весла та до човна. На човнi
переляканий дiдок, однiєю рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж
у воду з човна звiсилася. "Що таке?" - питаю. "Сом! Рятуйте!" - "Де
сом, який сом?" - "На гаку сом". - "Так одчiпляйте, - кричу, - а то
втопить!" - "Зашморгнуло на руцi, не вiдчеплю!" - "Рубайте шворку". -
"Нема чим рубати. Пiдпливайте, може, вдвох щось зробимо". - "I давно вiн
вас возить?" - "З-пiд Канева мчу!" Тiльки-но я вхопився за дiдового
човна, а воно як потягло, як поперло, як поперло! Куди тому глiсеру!
Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити бога, пiшов сом понад
берегом i я встиг за кущ на березi вхопитися… Смикало воно, смикало - не
вiзьме. Я мiцно за кущ держуся, а воно, видно втомилося… Та де ж не
втомитися - проти води стiльки ото човна промчати… "Шворка ослабла,
слава богу!" - каже дiдок. "Тягнiть!" - кажу. "Не пiдтягну". Аж ось i
сам сом виринає i перевертається голiчерева на водi. Вуса ворушаться, i
бульби з рота бульботять. Так нiби не скаже: "Ох i стомився ж я,
товаришi рибалки! Дайте вiдпочити, я вас до Києва довезу!" Витягли ми
сома на берег. Я й кажу: "Не вiр, бо звiр. Бий веслом по головi!" Дiд як
гагакне сома веслом по головi i промовив: "Амiнь!" Показує руку, а вона
шворкою нiби аж перерiзана у зап'ястi, пальцi пухлi та синi-синi… Ну й
сом, я вам скажу! Як човен завбiльшки… "Та де, - питаю, - воно, оце
страховисько, вас пiдхопило?" - "Трохи вище вiд Канева, - вiдповiдає
дiдок. - Виїхав я на сома оцим човником, пливу собi, похрокую, самицю
приманюю. Ну, як знаєте, пiд човном гак з наживою. Вiн як ухопить, як
смиконе…, Ну й пiшло! А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув
вiн зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по менi раки.
Утримався все-таки! От халепа! Як же ми тепер додому дiстанемося? Не
близький свiт!"
Сильна, як бачите, риба сом.
* * *
Сом - риба осiла.
Живе сом в якiйсь однiй ковбанi i майже нiколи її не кидає. Дорослий
сом. Молодi соменки й соменята - тi меткiшi, вони бродять по всiй рiчцi,
на чужi "вулицi" запливають.
Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят…
Найкраще ловиться сом теплими лiтнiми мiсяцями, вночi.
Ловлять сомiв вудочками, бере вiн i на спiнiнг, а великий - на спецiальнi великi гаки.
Чим наживляти гаки на сома? Черв'яками, живцями, жабами, можна чiпляти шматки м'яса i т. д.
На
великих сомiв на гака, як ви мали нагоду пересвiдчитися з нашої
розповiдi, найкраще чiпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або
бурого чи гiмалайського ведмедя. На бiлого ведмедя сом не бере, бо бiлий
ведмiдь звiр полярний, а сом любить теплi води й не дуже холодних
звiрiв.
Як ловити сома?
Дуже просто: наживляйте гачка, сидiть i
чекайте. Почне клювати - пiдсiкайте. Пiдсiкши - витягайте. Витягли -
зразу ж берiть ножа i розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в
черевi знаходили рiзнi цiкавi речi: копчену ковбасу, вареного рака й
пару цiлiсiньких шпротiв. Отже iнодi сом вам принесе не тiльки самого
себе, як свiжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку
холодну закуску.
Iнтересна риба сом!
За царського режиму, як свiдчать
дореволюцiйнi рибалки-письменники, сом важив до 400 кiлограмiв, ковтав
собак i ведмедiв. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну i
ковтатиме симентальських бугаїв i невеличкi буксирнi пароплави…
Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже
вiримо. Радянському письменниковi не до лиця, - м'яко кажучи, -
перебiльшувати.
А сома… сома менi самому доводилося бачити такого завбiльшки, як комбайн! Тiльки трохи довшого.
Це, дорогi нашi читачi, серйозно i без жодного перебiльшення.
