Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.
Тоді
вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли
Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви
зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині.
— Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.
Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:
— Мамо! Моні!
— Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за
ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар
поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От
цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,— вона мами не слухає! Жени! Жени!
Це були перші й найранніші кроки нашої освіти. Гуси — це був перший і
обов'язковий етап нашої освіти. Програма нашої освіти у нас на
селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі
життьових умов.
Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли.
Так, значить, перша наука — це гуси.
Пасти
гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх
до одного — це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б,
курсу.
Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у
чужому просі або на чужій стерні картуза або ж ви, навчаючись поціляти,
бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому замість восьми
гусенят семеро,— крім того, що на вас буде побито нового-новісінького
віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.
Вищий курс — це свині.
Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси.
Свиню
ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обов'язково потрібні були
штани... Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній
підтяжці.
Замість дубця потрібний невеликий кийок.
Цю справу доручалося
громадянинові від шести років. Раніше — ні. Бо тут треба було певної
вже кваліфікації, < а найголовніше — поважності.
Сказати:
— Аля! Бодай була вона тобі здохла! Це не те, що невинне й наївне:
— Гиля-гиля!
Тут уже треба було, щоб свиня
почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи
вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї
гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом:
— А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди ря-а-а-а-ба? А потім солідно додати:
— Сибірки на тебе нема!
«Володарем» над свинями ми були до десяти-одинадцяти років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:
Телята.
Вівці.
Корови.
Коні...
Переступивши
на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати
цигарку з кінського кізяку або прохати в прохожих (тільки не з свого
села):
— Дядю, закурить нема?!
— Нема!
— Так дайте ж хоч сірничка!
В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі...
Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити.
Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.
Коли мати, було, почнуть:
— Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне!? Уже на вулицю! Можна було матері відповісти:
— Та?!
А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:
—
Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже бутилками пристроюєш?
Ти мені дивись! Поб'ю на сукиному синові істика до цурки!
Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:
— Та я хіба, тату, що?! Я ж — нічого...
Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».
Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.
З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець
вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка — коноплі брати,
тіпати, прясти, вишивати.
А далі функції хлопчачі й дівчачі різко
розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на
полільницю й на в'язальницю.
Співати вчилися разом на колодках. Співать — це обов'язково, як дихати.
Закінчувалася наша освіта материними словами: Женить би вже лобуряку слід!
Або:
— Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у М'ясниці й обкрутимо! Час уже!
Кінець був нашій освіті.
А тепер як подивишся — і
семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети,
академії... Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!
