Благородна
i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини
або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли,
спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену
воду п'є.
Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а
стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових
стовбурiв…
А ще благороднiша вона тим, що через неї i завдяки їй
можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що
ганьбить почесне звання охотника - людини, якiй є назва браконьєр.
Браконьєр - це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неї, коли
починати знизу, - двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки,
голова й кашкет або капелюха на головi.
У баньках (у людей цi штуки звуться - очi) нема нi радостi, нi суму,
самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьєра -
бiгають.
Серця в браконьєра нема. Замість серця в нього торбочка з м'язiв.
Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне.
Оце й є - браконьєр.
Так ще раз кажемо, дика коза допомагає виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьєрiв, хоч i платить за це своїм життям.
Дику козу полювати заборонено.
Тiльки з особливого дозволу
можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьєровi закон не
писаний, вiн iде в лiс i винищує i цапiв, i кiзочок, i маленьких
козеняточок.
Нам нiколи не доводилося бачити браконьєра за його пiдлою роботою,
але ми уявляємо собi, як може лупати вiн своїми баньками, коли кiзочка
дивиться на нього своїми печальними-печальними, повними слiз очима i
вмирає…
І яка школа, що її благородство не дозволяє їй плюнуть тому звiровi межи його баньки?!
Браконьєр - хитрюща бестiя.
Юрiй
Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, - дехто,
примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тої думки, що з
нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми - такого
погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн
прекрасний охотник, - так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду.
- Зайшов, - каже, - якось до мене земляк.
- Приїздiть, - просить, - та й приїздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.
Зiбрались
ми кумпанiєю й поїхали. Поїхав, - каже Юрiй Васильович, - я й зо мною
Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризької
богоматерi. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й
зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це - бббах! - i недалечке.
Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитої дикої кози вовтузиться. Я
як крикну:
- Стiй!!
Ви ж самi розумiєте, що робиться з браконьєром, коли
вiн почує "стiй!" Це на нього так впливає, як батiг на рисака. Вiн за
козу i - в довгої. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським
трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаємо в село,
помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може,
хвилин через три, як ускочив вiн.
- Де коза?- питаємо.
- Яка коза?
- Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?
- Та я й у лiсi не був!
Жiнка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годує.
- Люди добрi, - озвалася жiнка, - таж вiн iз хати нiкуди не виходив!
Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за
мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi - нема!
Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем - нема!
Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.
Облазили скрiзь, де можна, де й не можна - нема!
Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяїна:
- Де?
- Та чого ви, - каже, - до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякої я кози не вбивав!
Тодi я вже до нього ладиком:
- Слухай, - кажу, - чоловiче! На
власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з
козою в хату вскочив! Де вона, кажи!
- Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!
- Нi, - кажу, - не сусiда, а ти!
Та, вже ви знаєте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.
Тодi я йому кажу:
-
Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого
тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти її так заховав, що ми
знайти не можемо? Де?
Вiн довго думав та й каже:
- А нiчого не буде?
- Та нiчого! Слово даю!
Тодi вiн до жiнки:
- Покажи!
Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:
- Ось вона! Я її груддю годую!
Пiдходимо:
справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй
матернiй позi весь час стояла браконьєрова дружина.
- Отакi браконьєри! - закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.
Хитрюща бестiя - браконьєр. I шкiдлива бестiя - браконьєр.
Та проте й з ним боротися можна.
Повертаючись
одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого
Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.
Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.
- Драстуйте, - привiтався я.
- Драстуйте! Давненько вас не чуть!
- Занiколилося, - кажу. - А Максим же, - питаю, - де?
Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!
А вона до мене:
- Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'їла!
- Як?
- А так! - каже.
Коли ось i Максим у хату.
Привiталися.
-
Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а
ви ж у мiстi буваєте, чому не заходили? Ранiше було частенько
навiдувались!
А жiнка од печi:
- Козу полював!
Я сиджу й нiчого не розумiю.
Максим махнув рукою:
- Та!
- Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть!
- Три роки дику козу полював! - ще раз махнув вiн рукою.
- Три роки? Як це - "три роки"?
- А так.
- З рушницею?
- Та де там з рушницею!!
- Аз чим?
- З iзоляцiєю.
Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:
-
Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на
личакову поляну, зирк! - а передо мною, ну, не далi, як до комори,
стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпається! Не витримав:
приложився - ббах! - одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неї i
свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки
тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось
по потилицi менi як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тiльки -
лусь! А в очах огники тiльки - блись! блись! блись! Отямився, а передо
мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаєте: суд i три роки з iзоляцiєю!
- З iзоляцiєю та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою
носило, я й корову продала! Охотник! - додала з притиском Максимиха.
- I рушницi нема? - питаю.
- Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!
- Навчило одного браконьєра, - подумав я сам собi. Можна їх усiх, браконьєрiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.
Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово.
Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiї провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.
Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.
-
Ну, а як ти його в лихої години розбереш, коли воно повз тебе не
бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, - скажiть,
як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що
кажуть: - Я, мовляв, нiколи не помилюсь! - з сумом казав менi оце якось
прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. - Ну, й трапляються,
звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима
кiзочка… Дуже неприємна та до того ще й кримiнальна справа!
Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, - такий.
Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:
- Кiз-кiз-кiз-кiз!
Вона, звичайно, зупиниться.
Ви зразу ж питайте:
- Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:
- Я - коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi
Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою має бути стенографiчний, iнакше втеряєте цапа.
Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик - кiз-кiз! - стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом:
- Я - коза!
Але
в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не
поголиться. А є й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться
туди, куди вам ближче!
І бабахкайте!
Убити цапа - це цiла подiя в життi кожного мисливця.
Траплялося й менi вбивати.
- Заходьте, - запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, - завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю!
Я зайшов, зарядивши рушницю "чотирма кулями".
- Рушницю, - каже мiй знайомий, - поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо!
Щоб
довго не балакати, - убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого
цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а
я б'ю!
Яка ж благородна тварина - дика коза! I в лiсi, коли стоїть, i коли
вона летить-стелеться, i коли вона браконьєра виявляє. Благородна вона й
на блюдi!
