Отоді
ж таки, як жила-була на світі Атлантiда, гонів із сотню за Атлантiдою,
трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку
трохи назву Чукрен..
3валась так та казкова кpaїнa через те, що її населення, люд, тобто, її Божий, завжди чухався.
Дитинча
маленьке, як тільки починало було спинатися на ноги i коли його чи
запитають про що-небудь,чи загадають що зробити, зразу воно лізе до
потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки
дуба врiже...
Через те й країна та звалася Чукрен...
Власне кажучи, перша
її назва була не "Чукрен", а "Чухрен", але згодом "хи" перейшло в "ки", а
правописна комiсiя той перехід "хи" на "ки" затвердила. Так назавжди й
залишилася назва тої країни "Чукрен".
Жили там люди - чухраїнцi. Усе було вони чухаються та співають. До
спiвiв були вони великi мастаки. Співають було цілими
століттями.Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні i з
глибоким змістом, а потім, як уже було заведено "Всечухраїнський день
музики", почали співати "Корита" :
Ой, корито, корито, Повне води налито. Там дiвчонки руки мили, А мальчики воду пили. Не хочу я чаю пить, Не хочу заваривать, Не хочу тiбе любить 3 тобой разгаварювать.
Співали вони так, що сусіди їхні, атлантiдяни оті самі, аж вікна було зачиняють:
- Співають чухраїнці! От народ? А коли ж вони вже за індустріалізацію візьмуться?
А ті співають, а ті співають...
Перестануть, почухаються та знову:
Ти скажи мнє пачему, По какому случаю, Одного тiбє люблю,
А десяток мучаю.
Отак i жила та казкова країна "Чукрен".
І
якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь дуже велике ювілейне
свято. Чи то десятиріччя якоїсь події, чи то ювілей якогось громадського
дуже важливого чинника одне слово, дуже велике мало відбутися свято.
Вирішили святкувати.
От надіходить уже й свято, а чухраїнцi чухаються собі помаленьку.
Сусіди з боку нагадують:
- Не проґавте, хлопці!
А чухраiнцi їм:
- Нічого! Встигнемо з козами на торг.
Та й дочухалися до того, що перед самісіньким святом тик-мик, а святкувати нема з чим. Не підготувалися як слід...
Що маєш робити?
Так вони що втнули? Хитрий народ був. Рік у їх мав 365 день, так вони взяли й ухвалили:
Через те, мовляв, що рік для нас дуже короткий, ухвалюємо, що з цього числа рік у нас має бути на тисячу днів.
Щоб не дуже, значить, поспішати.
3радiли всі дуже...
А заслужена їхня артистка вийшла на сцену в народнім театрі й проспівала художньо:
Віють вітри, Віють буйні, Аж-аж-аж дерева гнуться.
На тім, поки що, і кінчився "народний здвиг" з цього приводу.
