ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
КНЯЖА УКРАЇНА
МИКИТА КОЖУМ’ЯКА

Убивши князя Святослава,

Печеніги раз у раз

Йдуть ордою на Вкраїну,

Раз у раз грабують нас

І тепер їх шатра сірі

Вкрили луг над Трубежем,

Печеніги знов з’явились

І погрожують мечем.

Наші ждуть. Але боїться

Печенізький хан іти,

Йому хочеться без бою

Перемоги досягти.

Є один вояк у його

Втроє дужчий за вола...

«Хай він б’ється», — хан хитрує

І до князя шле посла.

«Чи не викличем ми, князю,

Гніву праведних богів,

Коли річку почервоним

Кров’ю наших вояків?!

Краще ми розв’яжем сварку

Славним герцем двох борців:

Коли твій борець подужа,

Я скорюся без боїв».

Князь погодивсь, і звелів він

Найсильнішого знайти...

Та на герць ніхто в державі

Не зважається піти.

Засмутився Володимир...

Аж прийшов якийсь дідусь:

«Син побореться, мій князю,

І поборе, побожусь.

З ним колись ми посварились,

Пам’ятаю, як тепер,

М’яв він шкуру, так, повіриш,

Спересердя всю роздер».

Привели до князя хлопця:

Соромливий, мовчазний,

Невисокого і зросту,

Хоч доволі кремезний.

«Може, хочеш, князю,

Чи міцна моя рука,

Роздражніть на пробу жаром

Найсильнішого бика».

Роздражнили. Бик на хлопця,

Але той схопив за бік

І кавалок м’яса вирвав...

Бик упав і кров’ю стік.

«Добре!» — князь сказав до хлопця,

А військам своїм звелів,

Щоб озброїлись і ждали

Щохвилини ворогів.

Третій довгий день минає

І ідуть борці на бій,

Князь і хан собі гадають:

«Хто поборе — твій чи мій?!»

Печеніг угледів хлопця

І сміється: «От, дурне,

Подолати, побороти

Воно думає мене!!»

Не злякався Кожум’яка

І боротися почав.

Повертав борця і важив,

Потім, наче кожу, м’яв.

І нарешті, наче бочку,

Ухопив і кинув вмить.

На землі без руху мертвий

Печеніг-борець лежить.

І на тім славетнім місці,

Де страшний борець упав,

На тім місці Володимир

Переяслав збудував.