ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
КНЯЖА УКРАЇНА
КНЯГИНЯ ОЛЬГА

Тихий, теплий літній ранок.

Сонце встало. Вітер спить.

Вийшла дівчина на річку,

Сіла в човен і сидить.

Чарівна сама, як ранок,

Задивилася на світ...

Білий шум на синіх хвилях,

На деревах — білий цвіт.

Любо жити на сім світі,

Щастя любого ждучи...

Ах, коли б лише згадати

Сон, що снився уночі.

Дивний сон... якісь палати,

Лицар в зброї на коні...

Ліс такий страшний, таємний.

Поле... Море вдалині.

Далі хмари, грім, пожежа,

Плач і стогін з-під землі.

Лицар-велетень в кайданах,

Кров на білому чолі.

І замислилась красуня...

Згадка в серце їй вп’ялась...

Нагло шелест... Обернулась:

Перед нею — Ігор-князь.

На йому убрання просте,

Без оздоби, без відзнак,

Лук з залізними кінцями,

Збоку стріли, сагайдак.

Привітався з нею Ігор

І сказав перевезти...

Загойдавсь на хвилях човен

І поволі став плисти.

І очей не зводить Ігор:

Що за дівчина-краса.

Заговорить: думка — сонце;

Очі — сині небеса.

Хто вона, чия і звідки,

Князь докладно розпитав,

А на другий день по неї

І сватів своїх послав.

І за князя вийшла заміж

Проста дівчина з села,

І до смерті вірним другом

Князю Ігорю була.