ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
КНЯЖА УКРАЇНА
ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ

Володимирко поволі

Тихо-мирно вік дожив

І на княжому престолі

Ярослава залишив.

Це був князь палкий, відважний,

Незрівнянний у бою,

Наче рвався він покласти

Першим голову свою.

І коли він з Ізяславом,

З князем київським зійшовсь,

Першим кинувся з мечем він,

Всіх попереду боровсь.

І бояри зупиняли:

"Ярославе, князю, стій:

Хто тебе, орла, заступить

У державі жалібній?!

Краще стань від виру збоку

І дивися на полки –

Як для тебе слави й честі

Здобувають вояки".

Ярослав бояр не слухав

І вперед відважно біг

І відвагою своєю

Ізяслава переміг.

Не спочив він після бою:

На державу угри йшли

І для нападу поляки

На кордоні вже були.

Але й тут хоробре військо

Розбиває ворогів

І іде в степи на південь

До Дунайських берегів.

Ростиславича Івана

Ярослав ущент розбив

І до власної держави

Малий Галич прилучив.

І держава буйним морем

Розлилася навкруги,

Половецький степ вмиває,

Б'є в дунайські береги.

"Вісім змислів князь наш має", –

Говорили вояки

І прозвали Ярослава

Осмомислом на віки.

І співець співав про його:

"Гей, ти високо злетів

І на батьківськім престолі,

Вкритий славою, засів.

Військом ти підпер Карпати,

Шлях мадярам заступив

І Дунаєві ворота

Кораблями зачинив.

Князю, Київські ворота

Одчиняєш ти ключем,

Стріли кидаєш в султанів

І рубаєш їх мечем.

Так стріляй же їх, поганих,

Кидай стріли в їх степи

І за Ігореві рани

Слізьми, кров'ю окропи".

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Після смерті Осмомисла

Володимир князем став,

Все, що здідив, споневірив,

Все розтратив, змарнував.

І взяли мадяри Галич

(Хоч народ завзято бивсь),

І угорський королевич

Князем галицьким зробивсь.