Яка краса: відродження країни! Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів, Мовчали десь святі під попелом руїни, І журно дзвін старий по мертвому гудів.
Коли відкільсь взялася міць шалена, Як буря, все живе схопила, пройняла,— І ось, — дивись, в руках замаяли знамена, І гімн побід співа невільна сторона.
Так спить орел, — і враз, розкривши очі, Угледе світ, красу і простір голубий,
І легко з скель спорхне, і в небі заклекоче Про вільний льот орлів, про ранок золотий.
Так море іноді всю ніч дрімає, І нагло хвилями, як крилами, заб'є, І дивно перлами і барвами заграє, І очі всесвіту до себе прикує.
Летить воно, хвилюється і ллється, В обіймах сонячних і сяє, і тремтить, І щастям все життя йому в той мент здається, І все в той мент йому і годе, і щастить. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І де взялись ці хвилі сніжно-білі, Хто дивно так навчив їх грати і шуміть, З яких ясних країн чайки ці налетіли, Що вміють ніжно так і плакать, і жаліть?..
Чайки, чайки! Тоді не треба плачу, Коли іде борьба за волю, за життя,
Коли на хмарах я вже дивний відблиск бачу І сонця жданого блискуче вороття.
