ЛІНА КОСТЕНКО
ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ

Достигають яблука ранети.

Рання осінь листя золотить.

Гарний хлопець з іншої планети,

може, завтра в гості залетить.

Діло звичне — міжпланетні мандри.

Усміхнеться, зніме свій шолом.

Скаже: — Там, в сузір’ї Саламандри,

твій коханий бив тобі чолом.

Я спитаю: — Є у вас поети?

Як по-марсіанськи — макогін?

Знаєш, там туманність Андромрди,

Хай не йде так часто на обгін.

Він посидить, трохи відпочине,

цей мій дивний, нетутешній гість.

Планетарно синіми очима

про безмежний космос розповість.

Прийдуть люди з ним погомоніти,

хлібом-сіллю я їх пригощу.

Передам йому для Береніки

білі айстри в крапельках дощу.

Перевірю техніку в ракеті,

розкажу, як звуться журавлі.

Хай посіє в себе на планеті

жменьку слів із нашої землі.

Апарат космічний загуркоче,

пропливе смарагдовий кортеж...

— Добре, я коли-небудь заскочу.

Ти в якій галактиці живеш?