ЛІНА КОСТЕНКО
ЧАЙКА НА КРИЖИНІ

В цьому році зима не вдягала білої свити.

Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.

Пошукала, поплакала... Що ж робити? --

Бідувала в старій із торішніх зів"ялих трав.

Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.

Сперечалася з морем, несла сум"яття вітрів.

Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,

Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.

Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.

Лід кришився, б"ючись об каміння берегове...

І нарешті по Одрі -темній, широкій -

На останній крижині самотня чайка пливе.

- Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?

Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.

А крижина тонка. А крижина майже прозора...

Ну, а що, як її підмиє вода весняна?

 Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?

затріщить і відломиться... Піде вода кругами...

- Дивна людино! Я ж маю крила,

Нащо крилатим ґрунт під ногами?