ЛЕОНІД ГЛІБОВ
ВЕДМІДЬ-ПАСІЧНИК

У темнім лісі, за горами,

Зібравсь усякий звір:

Вовки, лисиці з ховрахами,

Зайці дурні, шкодливий тхір

І ще там деяких чимало

Безпечно в лісі панувало.

Була і пасіка у них...

Нехай, мов, люди не гордують,

Що тільки все вони мудрують

У хуторах своїх!

От радиться громада стала —

Кому б то пасічником буть?

Лисичка зараз і вгадала:

Ведмедика кликнуть!

Послухали і по-дурному

Постановили, іцо нікому

Так не впадає, як йому.

Не то розумний — дурень знає

І скаже світові всьому,

Як скрізь Ведмідь той мед тягає, —

Так де тобі! І не кажи,—

Себе, мов, стережи!

Почав Ведмідь хазяйнувати,

У пасіці порядкувати:

Щодня він мед тягав

Та в берлозі ховав.

Дознались, кинулись до його —

І меду не знайшли нічого...

До суду потягли,

Прогнали злодія старого

Та ще й приказ дали:

Заперти бісового сина

На цілу зиму в берлозі.

Ведмедику лиха година:

Зарився у лозі,

Дарма, про все йому байдуже,

Лежить та ласує медком.

«З тобою,— дума,— милий друже,

Нам тільки й жити двом».

Таких Ведмедів на приміті

Ще трохи є у нашому повіті.

(1864-1872)