ЛЕОНІД ГЛІБОВ
СОЛОМ'ЯНИЙ ДІД

Синиця славу розпустила,

Що хоче море запалить,

Що море буцімто згорить,—

Така, бач, є у неї сила.

За вітром слава полетіла

По всіх усюдах і кутках,

По байраках і по садках,

Далеко — аж за синє море...

Усім, хто був на морі, горе!

Ану — до берега тікать,

Мерщій добро своє ховать

Од проклятущої Синиці.

Як назлетілось тії птиці,

Як назбиралося звірей,

Людей —

Дивитися на чудасію!..

А пересудливі жінки

Побрали ще й ложки,

Бо мали ту надію,

Як море стане закипать,

Щоб юшки добре посьорбать,

Якої й зроду не сьорбали

(Вони вже, бачте, позвикали

Скрізь по обідах куштувать).

От ждуть вони, стоять.

Усі баньки повитріщали...

— От-от уже почне кипіть, —

Хто-небудь нищечком мовляє, —

Ось цитьте, зараз запалає... —

А море все собі гуляє,

І не кипить, і не горить.

Так що ж Синиця?..   Та мовчить!

І запалить не запалила,

А тільки слави наробила

Та з сорому й сховалася кудись.

За сюю капосну дурницю

Полаяли Синицю

Та й розійшлись.

Яка ж в сій байці, братця, сила?

А та: ніколи не хвались,

Поки гаразд не зробиш діла.

1853