ЛЕОНІД ГЛІБОВ
МІРОШНИК

Мірошник мав хороший млин.

В хазяйстві неабищо він:

Про се гаразд усякий знає,

Хто хлібець має.

Млин у Мірошника був водяний.

Мірошник той Хомою звався,

І був він чоловік такий,

Що не гаразд за діло брався;

А інший раз

Буває дорогий і час.

Вода раз греблю просмоктала...

Ну що ж! Узять би й загатить.

Так ні! Мірошник спить та спить.

Вода ж біжить... іце більш прорвала;

Хомі й за вухом не свербить.

Хто йде — мерщій у млин загляне:

— Ой Хомо, Хомо, схаменись!

Он скоро вже й води не стане;

Піди лиш, брате, подивись! —

А він їх слуха щось не дуже:

— Нехай лиш! Річка — не калюжа;

Води ще стане на ввесь вік! —

З Хоми сміються добрі люде:

— Тоді побачимо, як буде,—

Дурний ти, Хомо, чоловік! —

І справді сталось, як казали:

Вода зійшла — колеса стали.

Злякавсь Мірошник та й біжить

Притьмом до прірви, щоб гатить.

Курей тим часом із десяток

Прийшло напитися води.

Уздрів Мірошник сих паньматок.

— Бач, капосні! — кричить.— Куди?

У мене й так води немає,

Ще й ви сюди?! —

І зозла палицю хапає...

Шпурнув — та й всіх курей побив.

А млин стоїть, хоч прірву й загатив;

І що робити — не втямає...

Ні з чим зостався мій Хома:

Води нема, й курей чортма.

На світі є такі пани:

Без діла сотні всюди сують,

А за недогарок вони

Людей і лають, і мордують.

(Вони се так, бач, хазяйнують!).

Та й диво, що у них

Хазяйство піде все на сміх!

1853