ЛЕОНІД ГЛІБОВ
ЦУЦИК

Раз на вікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик спочивав;

То ляже на бочок, то догори на спинку

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під барканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: «Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, став».

— Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? —

Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.

— Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? —

Промовив той.— Аж я злякавсь...

Ну, як же ти там поживаєш?

— Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? —

Сказав Бровко.— Далеко до твого...

Живу собі, бо треба жити;

Двір стережу і день і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к тому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як невлад загавкаєш на пана,

То ще й під боки натовчуть.

— Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!

Буває всяк,—

Обуха батогом не перебити;

А от мені — хоч і довіку б так...

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур'янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп'яхах...

— Ет, реп'яхами дорікаєш! —

Сказав Бровко.— А пам'ятаєш,

Як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавкою тинявся...—

Веселий Цуцик засміявся

І каже: — То колись було,

Та загуло...

Дивись тепер, а не рівняй малого! —

І він спесиво глянув на Бровка.

— Як бачу, ти не робиш там нічого,—

Сказав Бровко,— за що ж се честь така?

— Дурний Бровко! Не розумієш,—

Звиняй, що так кажу,—

Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.—

«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу...

Вам сміх, мені гостинців в'язка.

Чи гарна моя казка?

[1691