1 В казковий край під пальми і агави, Де стигнуть темні грона островів, Тебе помчала далеччю морів Жадоба золота, пригод і слави.
Вкривались багрецем її заграви Дзвінкі вітрила легких кораблів, І вабив десь за безміром пісків Незнаний скарб заморської держави.
Роками мрію ти плекав,— тепер Вона встає між голубих озер Жива, втілившися у камінь зримий.
Дивись: он проти сонця мерехтить Те Мехіко з дахами золотими, Що, як сурма, в легендах прогримить. 2 Мабуть, не раз вони в дитячих снах
Тобі ввижалися: чудні, далекі, Золотошкурі і сумні ацтеки З погордою в потьмарених очах.
І бачив ти крізь млу й прадавній жах, Як ідолів роззявлені пащеки В диму пожарів репались від спеки, І злото сліз текло їм по щоках.
Згадавши, ти спинив коня в задумі... Зеленопере царство Монтесуми! Невже воно — лиш марево і міт, Що спопеліє й щезне димом чорним, І тільки диким цвітом неповторним Цвістиме в спогадах прийдешніх літ?
