—
Та де там кислий! Розповідала Сорока-білобока, що чула від Куниці,
молодої дівиці, що та бачила, як господар куштував і хвалив, Що
солодкий, пора збирати. Ходімо наїмося, ще й дітям по грону принесемо.
— Ні, Лисичко, — каже Їжак, — не піду з тобою, боюся. Той господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
—
Не бійся, Їжаче-небораче! — сміючись каже Лисичка. — У мене є три
міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не визволю.
— Ну, коли так, то нехай буде й так!
Пішли удвох, влізли
до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик!
Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз,
смикнула другий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
— Ой, Їжаку-братику, — кричить Лисичка, — рятуй!
— Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив їжак. — Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
—
Та де там мої міхи! — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі
страху. — Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у
воду. Їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?
— У мене є одна, — відповів їжак, — та не знаю, чи буде тобі до
смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи... Господар побачить
тебе і подумає, що ти вже загинула, та й викине за пліт.
Послухала Лисиця Їжачкової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив.
— От шкода! — промовив він. — Не був кілька день коло сильця, а
тут, бач, яка гарна лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з
неї за пожиток? Викинути за пліт, та й кінець.
І він відчепив
Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А
Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у
бур'янах зашелестіло.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає Їжака.
— Добрий день, Їжаче-небораче!
— Здорова була, Лисичко-сестричко, — відповідає їжак.
— Ходім зі мною до саду їсти винограду.
— А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
— Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось виплутаюся.
Пішли
удвох, влізли до саду,, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати,
аж тут смик! Їжак-неборак якось недодивився та й спіймався в сильце.
— Ой Лисичко-сестричко! — закричав бідолаха. — Спіймало мене
сильце і не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і визволяй мене
із зашморга.
— Ой небоже, — мовила Лисичка, — пропали мої
хитрощі всі до одної. Скакала через річку, і всі три міхи вирвалися і
булькнули у воду.
— Га, то вже, видно, така моя доля, що тут мені вмирати.
Прощавай, Лисичко-сестричко! Пробач мені за все, чим я тебе обидив та
образив!
— Прощаю тобі, Їжаче, — мовила Лисичка, витираючи сльози з очей, — прощаю тобі од всього серця.
— А йди, Лисичко-сестричко, обіймемося ще раз на прощання!
Лисиця обняла Їжака, хоч і як їй було не до смаку.
Та що, неборак на смерть лагодиться, то як же йому не вволити останню волю?
— Поцілуй мене, Лисичко-сестричко, — просив Їжак. — Адже ми вік звікували, як брат з.сестрою.
Нахилилася Лисичка до Їжака, щоб його поцілувати, та ледве
доторкнулася своїм язиком до його зубів, а їжак тільки клац! Ухопив її
зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертілася, що вже
скавучала й плакала, їжак держав зубами за язик, поки не прийшов
господар. Побачивши, що їжак спіймався в сильцеві держить Лисицю за
язик, він розсміявся, впіймав Лисицю, а їжака відпустив на волю.
