Був собі дід Андрушка, а в нього — баба
Марушка, а в баби — донечка Мінка, а в дочки — собачка Хвінка, а в
собачки — товаришка, киця Варварка, а в киці — вихованка, мишка
Сіроманка.
Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику,
гною трохи наносив, грабельками підпушив; зробив пальцем дірку та й
посадив ріпку.
Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень
ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до
життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім, як
буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як
дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, — каже, —
нашу ріпку рвати!» Пішов він на город — гуп-гуп! Узяв ріпку за зелений
чуб: тягне руками, уперся ногами, — мучився, потів увесь день, а ріпка
сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!»
Пішли
вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за плече.
Тягнуть, аж піт тече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за
сорочку, працюють руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а
ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли
вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку,
дочка бабу — за торочку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились
увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли
вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку,
дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку. Тягнуть руками,
упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як
пень.
Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварочко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли
вони на город — гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку,
дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку, киця собачку —
за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились
увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли
вони на город — гуп-гуп. Узяв дід ріпку за чуб, баба діда — за сорочку,
дочка бабу — за торочку, собачка дочку — за спідничку, киця собачку —
за хвостик, мишка кицю — за лапку.
Як потягли — та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку,
дід — на бабу Марушку, баба — на дочку Мінку, дочка — на собачку Хвінку,
собачка — на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку!
