ІВАН ФРАНКО
Гімн
(скорочено)
Вічний революцьонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю.
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані.
Ні гармати лаштовані.
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився.
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,—
Міліони радо йдуть.
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття —
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцьонер —
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Коментар
Вірш
«Гімн» 1. Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю
думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі.
Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі
до народного горя, страждань та неволі Вони прямуватимуть уперед і
кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку
офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній — «дух,
наука, думка, воля Не уступить пітьмі поля...» Він вірить, що
розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не
зможе спинити. Але для цього треба «не ридать, а добувати Хоч синам, як
не собі Кращу долю в боротьбі». Вірш покладений на музику, його ритм
експресивний, а художні засоби (анафора, перелічення, метафора) дуже
виразні.
| 
