Новий рік для людей подарунки ніс: Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопу вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок, Куфайку з-під лопаток як ножем прошило. Пробивши вату, заряхтіли радо, На сонці закипіли сині крила. Голодні небом, випростались туго, Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці туга, А в дядька в серці тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости господі,— крила).
Жінка голосила: "Люди, як люди. Їм доля маслом губи змастила. Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду, прости господи, — крила?!"
Так Кирило до тями брів, І, щоб мати якусь свободу, Сокиру бруском задобрив, І крила обтяв об колоду. Та коли захлинались сичі, Насміхалися зорі з Кирила, І пробивши сорочку вночі, Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив, На крилах навіть розжився — Крилами хату вшив, Крилами обгородився. А ті крила розкрали поети, Щоб їх муза була небезкрила, На ті крила молились естети, І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву.
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові — не пощастить же отак чоловікові! — крила).
