Дві сестри, тоненькі і сухенькі, Осінь ловлять в пелени над ставом. З господарства лине чистий дзенькіт, У воді поплюскує небавом.
Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз'їла. Полум'яне листя сипле жовтень, Тужавіє нива задубіла. Гуси білі, вилизані, тлусті Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті, І калина у червоній хустці
Кров'ю сходить по степлілім літі. Дві сестри старенькі на пташарні Лускають насіння гарбузове, І дрижать їх руки незугарні, Чорні, закоцюрблені, дубові. Кури, гуси — все життя у пір'ї. Є город маленький коло хати.
Чорнобривці спіють на подвір'ї. Є коза, щоб молоко давати. А вітри двадцятого століття Моє серце трудне підіймають. І сидять старенькі край заміті У вогні осіннього розмаю, Вмерло їхнє «бути чи не бути»,
А повз них летять у світ дороги. Стань! Подумай! Скільки доль забутих Навіть не спиналося на ноги. Непомічена прийшла людина. Непоміченою тихо вмерла. Стань! Тяжка провина безневинна Крила над тобою розпростерла.
