Сприймати світ всерйоз - твоя тяжка повинність І лущити зерно з цупких його одеж, Тож знову руш в заміс, в тягучу погодинність,
У святі самоти за пульсом глини стеж.
Таж з глини - вся земля, таж з глини - вся людина, Невже її, плитку, перемісити всю? Хай в корчах корчиться тверда лобата глина З усіх жарких ярів, з усіх бридких усюд.
Занурюй кулани в її ядучу душу, Їй поперек ламай, прасуй її хребта, Хай чує твій екстаз, твою захланність дужу, Твій моцартівський дим хай смалить самота.
Знай ситу міру зла й добра веселий голод, Спізнай усе, як є, і хай сопе юрма...
То яс тільки глина є - ще все на світі голо, То ж тільки глина є - людини ще нема...
