ІВАН ДРАЧ
Балада про вузлики
Була колись у мене баба Корупчиха.
Мені і досі її руки світять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Мені і досі її руки світять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Мені і досі світ без неї темний.
Хто був голодний — приходив до Корупчихи.
Вона кожного вузликом наділяла.
Хто був холодний — грівся у Корупчихи
І виносив од неї вузлик у пазусі.
Хто був безсовісний, той лишався
безсовісним.
А вона кожного вузликом наділяла.
Як насняться мені сни чорнющі —
Прийде Корупчиха, розв'яже вузлик,
Як насняться мені сни солодкі з калиною,
Прийде Корупчиха, зав'яже їх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,
Руки їй склали, не може зв'язати вузлика.
Я не вірю у скатерки-самобранки,
Вірю у вузлики баби Корупчихи.
Сам їх бачив, сам їх розв'язував
І зав'язав їх навіки у пам'яті.
А Корупчиха білою хустиною запиналася,
Вузлика під шию ніколи не зав'язувала,
А сховали її у позиченій хустці,
Бо свої вона у вузлики пов'язала...
Коментар
Баба Корупчиха, героїня вірша І. Драча, все життя прожила для людей —
допомагала їм, розраджувала, «в'язала вузлики» з пиріжками для
голодних, перебирала на себе болі й турботи тих, хто до неї йшов. Тільки
для себе нічого не надбала. Тому й сниться все життя, ліричному героєві
балади ця безкорислива жінка, як символ доброти, і її вузлики з
пиріжками з калиною здаються йому кращими за їжу казкової
«скатерки-самобранки».
Поезія побудована в епічній, сюжетній манері, сповнена глибокого
філософського змісту, роздумів про добро, совість, безкорисливість і сам
смисл життя.
| 
