В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій - У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям...
Ти прийди, моя далека,
Через хащі вечорові, - Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови.
Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль... Ну, чого кричать так птиці, На хрести чіпляють строфи?
Над Собором, як на релі,
Звуть вони Тебе юрбою, - Архітектора Растреллі Посилають за Тобою. Посилають... Голуб сизий - Голуб сизий тихо тужить... У кімнаті сонця ризи, І Любов Надію кружить.
Сонця ризи... - Сонце, сальви!
Сонце, танок!!! - Ти прийшла! Розмальована, як мальва, - Квіти, золото і шлак...
На плече коса, - ой, леле! - Смуток сходить над бровою... І Растреллі, і Растреллі Йде, мов джура, за Тобою.
Ти усіх отак манила,
Неприречена нікому, - У стрічках од скоростріла І в диму пороховому.
Нецілована, незнана, Недоклична - й все кохана, Полум'яна й все похмура... Вірний кінь слідом, як джура.
Мить прийшла, і мить відплила -
Провела лиш тінь знайому: ...У стрічках од скоростріла... ... і в диму пороховому...
Пропливла на сизім тлі Й знову канула в імлі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Вибухає ніч громами, І земля дрижить у дзвоні.
За любов ми йшли фронтами, Серце кинувши під коні.
Гомін... Буря... Коні... Тіні. Передзвони. Перегули... В далині розбитій, синій, Там ми молодість забули.
Розімчали коні серце. Рознесли його степами.
Аж під хмари в буйнім герці Стала молодість стовпами.
