Така самотність у білій пустелі постелі, де понад нами стелою стеляться міражі. Господи, які в тебе очі стали пастельні і пальці ласкаві - такі неживі.
Звідки взялись ми. в якій оселі осіли - оструб, ослони під стінами, сіті і сак. У міжвіконні осінь, осонь і сіно, на острів осоту сонце воском стіка.
Поезіє, спазми екстазу твого зіслабли, дивний сей світ, остали самі слова.
У пустині світлиці живуть тільки сіті і лави, а я неживий і ти вже також нежива.
