Відповідно до трудового законодавства, і в першу чер­гу Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Час відпочинку — це частина календарного часу, протя­гом якого працівник звільняється від виконання його трудової функції і яка надасться йому для відновлення його фізичного І морального трудового потенціалу. Законодавство передбачає такі види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня чи робочої зміни;

— щоденні (міжзмінні) перерви;

— щотижневі перерви (вихідні дні);

— щорічні святкові (неробочі) дні;

— щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни) надаються праців­никам для відпочинку і харчування і відповідно до ст. 66 КЗпП не можуть перевищувати за тривалістю двох годин. Як правило, така перерва правилами внутрішнього тру­дового розпорядку надається через 4 години після почат­ку роботи і триває від ЗО хв. до 1 години. Вона використо­вується працівником на свій розсуд і не включається до робочого часу, тому, відповідно, — не оплачується.

До оплачуваних короткочасних перерв у роботі відно­сяться ті, що надаються працівникові для відпочинку і особистих потреб, в тому числі ті, що надаються праців­никам, зайнятим на відкритих роботах в холодний пері­од року, для обігріву, вантажникам для відпочинку і т.ін.

Правом на такі перерви в роботі наділені жінки, які мають дітей віком до 1,5 року, для годування їх. Порядок надання таких перерв у роботі жінці регулюється ст. 183 КЗпП, а також Положенням про порядок і умови засто­сування праці жінок, які мають дітей і працюють непов­ний робочий час, затвердженням постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 квітня 1980 р.

На підприємствах, в установах, які не передбачають встановлення перерв у силу особливостей їх виробницт­ва чи організації трудового процесу, працівникам надаєть­ся можливість для приймання їжі і відпочинку протягом робочого дня на їх розсуд.

Щоденний міжзмінний відпочинок визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. Як правило, його тривалість повинна бути не менша подвійної тривалості часу роботи, що передував цьому відпочинку. Для працівників, зайнятих на роботах вахтовим методом їх організації, тривалість цих перерв може бути зменшена до 12 годин з подальшим наданням невикористаного часу відпочинку в підсумованому виг­ляді шляхом додаткових вихідних днів.

Загальним вихідним днем вважається неділя. При п'я­тиденному робочому тижні працівникам вихідні дні на­даються, як правило, підряд. Щодо безперервно діючих підприємств, то вихідні дні їх працівникам надаються відповідно до графіків змінності.

Відповідно до ст. 70 КЗпП тривалість щотижневого відпо­чинку повинна бути не меншою 42 годин. Робота у вихідні дні заборонена статтею 71 КЗпП. Як виняток, робота в такі дні для окремих працівників і службовців може бути організована власником або уповноваженим ним орга­ном за їх наказом з дозволу профспілкового комітету у таких, вказаних у ст. 71 КЗпП України, випадках: для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб­ничої аварії і негайного усунення їх наслідків; для відвер­нення нещасних випадків, загибелі або псування дер­жавного чи громадського майна; виконання невідклад­них, наперед не передбачених робіт, від негайного вико­нання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства або його структурних підрозділів; для ви­конання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою усунення або запобігання простою рухомого скла­ду чи скупчення вантажів у пунктах відправлення та при­значення.

Робота у вихідний день компенсується оплатою у под­війному розмірі або наданням іншого дня відпочинку.

До днів відпочинку відносяться також щорічні неробочі святкові дні, встановлені законодавством про працю:

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1, 2 травня — День міжнародної солідарності трудя­щих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України;

7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціа­лістичної революції;

Пасха (Великдень) — один день (неділя);

Трійця — один день (неділя).

Поважаючи право кожного вільно сповідувати будь-яку релігію, власник або уповноважений ним орган зобов'я­заний надавати віруючим інших (неправославних) кон­фесій за поданням їх релігійних громад до трьох днів відпо­чинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Відповідно до ст. 73 КЗпП у святкові неробочі дні доз­воляється проведення робіт, припинення яких є немож­ливим з виробничо-технічних умов, або робіт, виклика­них необхідністю обслуговування населення, та невідклад­них ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт.

Робота в святкові дні компенсується ЇЇ оплатою у под­війному розмірі або наданням іншого дня відпочинку (за бажанням працівника) і одноразовою оплатою.