Відповідно до законодавства про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад встановлену норму тривалості робочого часу. Дозволяється їх прове­дення лише у визначених законом випадках, перелік яких, наведений у статті 62 КЗпП, є вичерпним. Він включає наступне: а) проведення надурочних робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; б) проведення необхід­них для суспільства робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'яз­ку — для усунення виняткових або несподіваних об­ставин, що порушують їх правильне функціонування; в) проведення надурочних робіт за необхідності закін­чити роботу, яка внаслідок не передбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена протягом нормальної трива­лості робочого часу, коли припинення такої роботи може призвести до псування чи загибелі державного або гро­мадського майна; г) у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів та іншого устаткування, коли несправність його може призвести до зупинки роботи значної кількості працівників; л) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення чи усунення простою поїздів або скупчення вантажів в пунктах призначення і відправлення; є) продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви, до прийняття власником або уповноваженим ним органом заходів щодо негайної заміни працівника, який відпрацював свою зміну, іншим працівником.

Законодавство забороняє залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотир­надцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще й всупереч медичним рекомендаціям). Всі інші категорії працівників можуть залучатись до вико­нання надурочних робіт.

Для проведення надурочних робіт власник або уповно­важений ним орган повинен отримати дозвіл профспілко­вого органу. Такий дозвіл видається лише після перевірки підстав і підтвердження нагальної потреби в проведенні надурочних робіт.

Відповідно до законодавства тривалість надурочних робіт не повинна перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного працівника.

Від надурочних робіт необхідно відрізняти роботу за не­нормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю.

Робота за ненормованим робочим днем — це виклика­на виробничою необхідністю погреба у виконанні праців­ником трудових функцій без додаткової їх оплати, яка компенсується наданням йому додаткової відпустки.

Перелік професій і посад, відповідно до яких допус­кається робота за ненормованим робочим днем, вста­новлюється в додатках до колективного договору конк­ретного підприємства, установи, організації.

Від надурочних робіт і роботи за ненормованим робо­чим днем відрізняються також чергування. Чергування — це перебування працівника на підприємстві, в установі, організації в неробочий час (по закінченню робочого дня, в вихідні та святкові дні), мета якого — оперативне вирі­шення невідкладних організаційних питань, які не вхо­дять до повноважень працівника відповідно до трудового договору. Чергування проводяться у виняткових випадках за погодженням з профспілковим комітетом і до нього залучаються працівники не частіше одного разу на місяць. Порядок їх проведення регулюється постановою Секре­таріату ВЦРПС «Про чергування на підприємствах» від 2 квітня 1954 року.

3. Режим роботи і облік робочого часу

Режим робочого часу — це розподілення часу роботи в межах доби чи іншого календарного періоду. До елементів режиму роботи відносяться час початку і закінчення ро­бочого дня чи робочої зміни, початок і закінчення пе­рерв у роботі, послідовність чергування змін.

Режим роботи конкретного підприємства, установи, організації визначається правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку, розробленими на підставі типових пра­вил власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом і затвердженими трудовим колективом.

Лише для однозмінних підприємств, установ, організацій з метою кращої організації роботи пасажирського транспорту, дитячих дошкільних установ початок робо­чого дня встановлюється місцевою радою народних де­путатів, па території якої ці підприємства, установи, організації знаходяться. Інші елементи режиму робочого часу розробляються ними самостійно.

При застосуванні багатозмінного (дві і більше змін) режиму роботи працівники рівноправно чергуються в ро­боті відповідно до графіків змінності. Графіки змінності повинні бути розроблені відповідно до вимог законодав­ства щодо чергування працівників у змінах, тривалості змін, часу відпочинку між змінами і протягом зміни і затверджуються власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Навіть при однозмінній роботі початок і закінчення ро­боти може бути встановленим для різних працівників у різний час, то може бути обумовлено інтересами вироб­ництва і потребами ефективності його організації. Такий порядок може стосуватись не тільки окремих працівників, а також окремих структурних підрозділів.

На деяких виробництвах, характер роботи яких обу­мовлений нерівномірним розподілом об'ємів роботи, особливими умовами, відповідно до законодавства зас­тосовується режим роботи з розподілом робочого часу на частини. Відповідно до ст. 60 КЗпП загальна тривалість роботи з таким режимом не повинна перевищувати вста­новленої тривалості робочого дня. Прикладом організації робіт з роздробленим робочим часом може слугувати ре­жим роботи водіїв пасажирського транспорту, які виво­дяться на лінію як додаткові в часи пік, режим роботи акторів, артистів та інших працівників театрально-видо­вищних закладів, робочий час яких розподіляється для репетицій і виступів, працівників сільського господар­ства, зайнятих в тваринництві, і т.ін.

Нововведенням останніх років стало запровадження так званих «гнучких» графіків роботи. Такий режим ро­боти передбачає самостійне регулювання працівником його робочого часу з відхиленням від встановленого на підприємстві (в організації, установі) режиму роботи в межах двох годин щодо початку і закінчення роботи. При цьому ним повинні обов'язково дотримуватись дві умо­ви: повне відпрацювання встановленої законодавством для цієї категорії працівників сумарної тривалості ро­бочого часу протягом облікового періоду і обов'язкове перебування такого працівника па робочому місці про­тягом фіксованого власником або уповноваженим ним органом часу. Рекомендації щодо застосування режиму гнучкого робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях народного господарства затверджені постановою Держкомстату СРСР і ВЦРПС від ЗО травня 1985 року.

Для підрахування робочого часу відповідно до законо­давства застосовуються поденний і підсумований облік. Застосування поденного обліку робочого часу можливе при однаковій тривалості робочого дня протягом певно­го календарного періоду — тижня, місяця, року. Поря­док ведення такого обліку визначається власником або уповноваженим ним органом самостійно і може здійсню­ватись як в кожному структурному підрозділі, так і по підприємству в цілому.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, відділеннях і на деяких роботах, де за умовами вироб­ництва не може бути дотримана щоденна однакова три­валість робочого часу, встановлена для даної категорії працівників, застосовується підсумований облік робочо­го часу за певні періоди: місяць, квартал, рік.

Спеціальними правилами регулюється застосування підсумованого обліку робочого часу при вахтовому ме­тоді організації робіт (порядок ведення і застосування такого методу робіт передбачений Типовим положен­ням про вахтовий метод організації робіт, затвердже­ним постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 3 грудня 1981 р.), при обліку робочого часу працівників метрополітену, залізничного, водного транспорту, сільського господарства та ін. — відповід­ними спеціальними положеннями про робочий час і час відпочинку.