ВОЛКОТТ, Дерек (Walcott, Derek — нар.
23.01.1930, м. Кастрі, острів Сент-Люсія, архіпелаг Малих Антильських
о-вів у Карибському морі) — поет і драматург Вест-Індії.
Волкотт пише здебільшого англійською мовою, хоча хоча іноді також
послуговується карибською креольською говіркою. Походження поета, який
назвав себе «мулатом стилю», є якоюсь мірою типовим для мешканців
островів Карибського моря. У родоводі Волкотт поєдналося африканське,
голландське й англійське коріння. Його батько — художник-аквареліст і
типовий представник білої острівної богеми — помер, коли Дерек і його
брат-близнюк Родерік (котрий, до речі, згодом став відомим драматургом)
були ще зовсім малими. Мати Волкотта була вчителькою і саме вона
приохотила синів до читання, прищепила їм любов до театру і малювання.
Волкотт здобув освіту, закінчивши коледж Святої Марії у рідному місті, а
відтак отримав стипендію для навчання в Університеті Вест-Індії,
розташованому в Кінгстоні на Ямайці.
Уже замолоду Волкотт вирізнявся бурхливим мистецьким темпераментом і
працьовитістю: його літературним дебютом стала поетична збірка
«Двадцять п'ять віршів» («Twenty Five Poems», 1948), яку 18-річний Дерек
видав приватним коштом і сам продавав на вуличках рідного міста. Через
два роки, уже навчаючись у Кінгстоні, юнак заснував творче об'єднання
«Мистецька гільдія Сент-Люсії» і запропонував на суд глядачів свою першу
п'єсу — «Генрі Крістофер» («Henri Christopher», 1950). Не забував
Волкотт і про малярство: в 1950 р. у галереї Кастрі відбулася перша
виставка його живописних робіт.
Після завершення навчання в університеті В. протягом 1953—1957 pp.
вчителював на кількох карибських островах, а згодом, перебравшись на
Тринідад, працював журналістом у місцевих газетах «Public Opinion» і
«Trinidad Guar-dian».
Головною справою свого життя у той час Волкотт вважав театр, а
відтак подався у Нью-Йорк, де протягом 1958—59 pp. вивчав драматичне
мистецтво. Повернувшись на Тринідад у 1959 p., Волкотт заснував і до
1971 р. був головним режисером та художнім керівником Малого Карибського
Театру (згодом це мистецьке об'єднання діяло під назвою Тринідадська
Театральна Майстерня).
Як драматург, Волкотт зробив дуже багато: його перу належить близько
тридцяти п'єс для театру і радіо. У цих творах письменник намагається
подолати поширені постколоніальні стереотипи: обмеженість художньої
проблематики, етнографізм і декоративність карибського культурного
ландшафту тощо. У п'єсах Волкотта авторська розповідь поєднується з
діалогами, піснями і танцями, а ритми музики в стилі каліпсо доповнюють і
увиразнюють густу метафорику прозово-поетичного тексту — власне, у
цьому і виявляється неповторність стилю письменника. Однією з
найпомітніших у драматургічному доробку Волкотта є п'єса «Мрії на
Мавп'ячій Горі» («Dream on Monkey Mountain», 1967) — складний
поліфонічний твір, в якому йдеться про проблеми расизму та революційних
рухів. Варто також зауважити, що в 70-х pp. Волкотт пробував свої сили у
створенні мюзиклів, співпрацюючи з таким корифеєм цього жанру, як Ґелт
Макдермот, автором знаменитого хіппівського мюзиклу «Волосся» («Hair»).
Поетична репутація Волкотта зміцніла після виходу в світ збірки
«Серед зеленої ночі» («In a Green Night», 1964). У цій книзі Волкотт
маніфестував своє головне завдання: творити літературу, яка б правдиво
відтворювала життя Вест-Індії. У книгах «Щасливий мандрівник» («The
Fortunate Traveller», 1981) і «Середина літа» («Midsummer», 1984)
Волкотт досліджує власний життєвий досвід буття чорношкірим письменником
в Америці, відтворюючи складну палітру власних почуттів, серед яких
домінують відчуженість і туга за карибською батьківщиною.
Глибока закоріненість у світі природи, художнє осмислення історії
своєї батьківщини і відкритість усій світовій культурі — ці якості
поезії Волкотта проявилися вже в перших його творах. Йому також найвищою
мірою властиве характерне для людини XX століття відчуття
конфліктності, розділеності світу, чому сприяли і життєві обставини
поета. Юні роки Волкотта припали на той період, коли острови Карибського
басейну ще були частиною Британської імперії. Майбутній поет, батьком
якого був англієць, а матір'ю — онука чорних рабів, ріс у
протестантській родині, а ті, хто його оточував, здебільшого були
католиками. Назва одного з розділів його автобіографічного «роману у
віршах» «Інше життя» («Another Life», 1973) — «Роздвоєна дитина» —
говорить сама за себе. Окрім поетичної епопеї «Інше життя»,
психологічним підґрунтям якої став самоаналіз на кшталт проведеного Дж.
Джойсом у «Портреті митця замолоду», перу Волкотта також належить
напівавтобіографічна духовна біографія «Гончак Тьєполо» («Tiepolo's
Hound», 2000). У цій книзі, яку автор проілюстрував репродукціями
власних картин, тісно переплітаються белетризовані життєписи
французького художника Каміля Пісарро та самого Волкотта.
У своїй поетичній творчості Волкотт зосереджує погляд передусім на
конфлікті між спадщиною європейської і карибської культур, простежуючи
довгий шлях від рабства до незалежності та усвідомлюючи власну роль як
мандрівця між культурами. Його поеми характеризуються зв'язком з
англійською поетичною традицією і особливою символічною візією світу,
яка є водночас і дуже приватною, і специфічно карибською.
Найвидатнішим твором Волкотта критики вважають епічну поему «Омерос»
(«Omeros», 1990), яка, по суті, є спробою міфологічної реінтерпретації
історії його народу. Поема складається з семи книг, які, в свою чергу,
поділені на 64 розділи. У цій книзі, пристосовуючи дантівські терцини до
карибських реалій, Волкотт відтворює сюжетні колізії безсмертних поем
«Іліада» та «Одіссея» (власне, й сама назва поеми — «Омерос» — це
автентичне, записане по-грецькому ім'я Гомера). Головними героями твору є
двоє рибалок, Ахіллес і Філокріт, а діапазон тем і настроїв поеми
формується в річищі властивого В. «метафізичного реалізму»: жива
дійсність й історія Вест-Індії переплітається з образами культурної
пам'яті та міфологічного світу Стародавньої Греції.
Волкотт завжди був завзятим мандрівником, відвідав кількадесят країн
світу. Втім, протягом кількох останніх десятиліть В. ділить свій час
між Тринідадом, де у нього є будинок, в якому він працює над своїми
новими творами, і американським Бостоном — в тутешньому університеті
письменник викладає основи літературно: творчості. Він — лауреат
багатьох літературних відзнак, серед яких є і такі престижні, як премія
британського Королівського товариства літератури, і такі екзотичні, як
Орден Співочої Пташки, заснований Республікою Тринідад і Тобаго. У 1992
році Волкотта було нагороджено Нобелівською премією з літератури. У
своїй заяві Шведська академія, презентуючи лауреата, відзначила, що
Волкотт «володіє історичним баченням, породженим різноманітною культурою
Карибського басейну», і що «в своїй творчості поет, розвиваючи
карибську культуру, звертається до кожного з нас. Вест-Індія здобула в
його постаті великого поета».
Однак, чи не найвищою оцінкою стало для Волкотта визнання видатних
сучасників-поетів. Приміром, за словами Р. Ґрейвза, Волкотт «опанував
магію англійської мови глибше, ніж численні (а, можливо, й усі)
англійські поети його покоління», а Й. Бродський писав про Волкотта як
про поета універсального, який сповідує «метафізичний реалізм» і
почувається спадкоємцем усіє: світової поетичної традиції, від сивої
давнині: до сучасності.
