ВАЛЬЄ-ІНКЛАН, Рамон Марія дель
(Valle-Inclan, Ramon Maria del, автонім: Вальє і де ла Пенья — 28.10.
1866, Пуебла-да-Караміньяль — 05.01.1936, там само) — іспанський
письменник.
Народився в Пуебла-да-Караміньяль, поблизу міста Понтеведро
(Галісія) в зубожілій дворянській родині. З 1890 р. жив у Мадриді, а в
1892 р. здійснив поїздку у Мексику, де жили його родичі-комерсанти. Тоді
ж почав писати. Перший період літературної творчості Вальє-Інклана,
який тривав з 1895 по 1905 pp., пройшов під знаком модернізму. «Стала
легендарною навіть його зовнішність — екстравагантний капелюх, довга
грива волосся, розкішна борода і пенсне, прив'язане до лацкана піджака
чорною стрічкою.
Людина імпульсивна та запальна, нестримний сперечальник, він втратив
руку у вуличній сутичці з одним літератором. Таким чином, він став
другим після Сервантеса «одноруким» іспанської літератури» (А. Штейн).
У
прозових здобутках письменника цього часу прийнято виділяти два
тематичні цикли — «модерністський» і «галісійський». До
«модерністського» циклу належить збірка новел «Двір кохання» (1903), а
також чотири повісті — «Весняна соната» («Sonata de primavera»), «Літня
соната» («Sonata de estio»), «Осіння соната» («Sonata de otofio»),
«Зимова соната»(«Sonata de invierno), об'єднані в книгу «Спогади маркіза
де Брадоміна» (1901—1905). У побудованій на музичних асоціаціях,
співвіднесеннях з порами року, книзі йдеться про любовні пригоди, що їх
на схилі років пригадує новітній Дон Жуан маркіз де Брадомін.
«Галісійський» цикл, в якому письменник звернувся до історії та
звичаїв рідного краю, включає збірку оповідань «Затінений сад» (1903) та
повість «Колір святості» (1904). У цей самий період Вальє-Інклан став
відомий і як драматург п'єсою «Маркіз де Брадомін»(1896), тематично
зв'язаною з його «Сонатами».
Другий етап творчості (1906-1919) знаменний насамперед тим, що в цей
час Вальє-Інклан створив свою відому історичну трилогію «Карлистська
війна» («La guerra carlista»), що складається з романів «Хрестоносці
справедливої справи» («Los cruzados de la causa», 1908), «Відблиски
багаття»(«El resplandor de la hoguera»,1909), «Полювання з
кречетами»(«Gerifaltes de antano», 1909). Трилогія була присвячена т.
зв. другій карлістській війні, яка велася з 1873 по 1876 pp. між
представниками законної монархічної влади і прибічниками брата покійного
короля, інфанта дон Карлоса. Останні виступали за реставрацію
феодально-теократичних порядків в Іспанії, але були розгромлені.
Вальє-Інклан, який у трилогії співчуває карлістському руху, значною
мірою ідеалізує і міфологізує його, вбачаючи в його очищеній від
політичних амбіцій суті ностальгію широких верств населення за колишньою
історичною величчю Іспанії, яку вона давно втратила.
У драматургії Вальє-Інклана цього періоду виділяється трилогія
«Варварські комедії» («Las gomedias barbaras»), куди ввійшли п'єси «Орел
на гербі» («Aguila de blason», 1907), «Вовчий романс» («Romance de
lobos», 1908), «Срібне обличчя» («Сага de plata», 1922). Головний герой
трилогії — старий лицар дон Хуан Мануель Монтенегро, патріархальний,
ідеалізований образ якого мислиться автором як символічна антитеза
матеріалізованого духу буржуазної епохи.
У цей же період Вальє-Інклан створив віршовані символістські музичні
п'єси «Квітнева казка» (1909) і «Маркіза Розалінда» («La Marquesa
Rosalinda», 1912).
У третій період творчості Вальє-Інклана, який
розпочинається з кінця 10-х — початку 20-х років, письменник все більше
розчаровується в іспанській соціально-політичній дійсності, в моральних
законах буржуазного суспільства (особливо сильне враження на нього
справили події Першої світової війни, на якій він побував як
кореспондент однієї з газет, збройні сутички на вулицях Мадрида в
1917—1919 рр, нова поїздка у 1921 р. у Мексику, пройняту революційними
настроями).
Головне місце в творчості Вальє-Інклана 20-х pp. зайняв створений
ним оригінальний драматургічний жанр «есперпенто» (букв. — «опудало»,
«страховисько»). Близький до сатиричного трагіфарсу, цей жанр був
покликаний у формі загостреного гротеску («відображення у кривому
дзеркалі», за висловом самого письменника) змальовувати алогізм і
абсурдність іспанського соціально-політичного буття. У першому
есперпенто «Світочі богеми» («Luces debohemia», 1920) письменник
змалював трагічну долю сліпого поета-декадента, який не може прогодувати
свою сім'ю, потрапляє в лещата поліцейсько-бюрократичного апарату і,
зрештою, гине, через що змушені вдатися до самогубства і його дружина, і
донька. Серед інших есперпенто — п'єси
«Фарс про вольності суто іспанської королеви» (1920), «Паперова
троянда» (1924), «Святотатство» (1927), цикл «Вертеп Жадібності, Хіті па
Смерті» (1928), до якого увійшли п'єси «Голова Хрестителя» та «Змова на
крові» і цикл з трьох п'єс «Вівторок карнавалу» (1930): «Роги іона
Придурні», «Парадна трійка покійника» і «Донька капітана».
У прозі Вальє-Інклан знову звернувся до історичної тематики і
задумав серію з 9-ти томів, присвячену Іспанії другої половини XIX ст.
Проте він зстиг написати лише два романи «Двір чудес» («La corte de los
milagros», 1927) та «Нехай живе мій господар» («Viva mi dueno», 1928),
які тематично об'єднав з «карлістською» історичною трилогією під єдиною
назвою «Арена Іберійського циклу» («El rudeo iberico»). Паралельно
письменник створив і антидиктаторський роман-памфлет, близький до
драматургічного есперпенто, — «Тиран Бандерас» («ЕІ tirano Banderas»,
1926), де за маскою латиноамериканського диктатора Бандераса
проглядається диктатура Прімо де Різери і сучасної автору Іспанії.
У 1932 р. Вальє-Інклан представляв Іспанію як член ініціативного
комітету Міжнародного антивоєнного конгресу, а в 1935 р. брав активну
участь у Першому конгресі письменників на захист культури. Помер
письменник у 1936 р.
