УНСЕТ Сіґрід (Undset Sigrid -
20.05.1882, Калюнберґ, Данія — 10.06.1949, Ліллехаммер, Норвегія) —
норвезька письменниця, лауреат Нобелівської премії 1928 р.
Інтерес до історії Унсет прищепив батько, який був знаменитим
археологом, директором Історичного музею у данській столиці. Маленькою
дівчинкою (коли помер батько, їй виповнилося лише 11 років) вона
зацікавлено слухала його розповіді про життя минулих епох. «Сага про
Ньяля» (XIII ст.), один із найяскравіших художніх творів світової
літератури, у якому виразно і влучно описано Життя середньовічних
ісландців, передані особливості характерів, специфіка місця дії та
звичаїв, стала улюбленою книгою майбутньої письменниці, визначила її
долю. Згодом Унсет і сама перекладала народні пісні та саги минулого
сучасною норвезькою мовою.
Після смерті батька, коли сім'ї довелося переселитися в будиночок на
околиці і жити на вдовину пенсію матері, головною постаттю в житті
дівчинки стала її мати — жінка високоосвічена, розумна, з сильним
характером. Саме вона підтримувала захоплення майбутньої письменниці
літературою, радила їй уважно спостерігати за тим і за тими, що і хто її
оточує. Дівчина прагнула займатися живописом, але їй довелося після
гімназії закінчити комерційне училище і стати конторницею. І все ж нудне
й одноманітне життя у конторі не занапастило її бурхливої фантазії,
якою Унсет вирізнялася змалку, і не притупило її спостережливості.
Починаючи із 1909 p., Унсет кілька років мандрувала Європою, побувала у
Німеччині й Італії. Мешкаючи у Римі, вона вийшла заміж, але у 1919 р.
розлучилася із чоловіком і разом із дітьми переїхала жити у маєток
Б'єркебю, що поблизу Осло. Перший роман Унсет «Фру Марта Еулі» («Fru
Marta Oulie», 1908) був навіяний життєвими враженнями. Написаний у формі
щоденника, він розкриває важке становище бідної жінки.
З'явившись у пору виникнення норвезького неореалізму, цей роман не
претендував на важливі життєві узагальнення, але привертав увагу читача
до буденної дійсності з усіма її виснажливими дрібницями. Зрештою, саме
відтоді головним змістом книг Унсет про сучасність стали доля жінки, її
кохання, страждання і радощі, сім'я — щаслива або нещасна, діти,
прагнення знайти власну сутність у цьому світі. «Єнні» («Jenny», 1911) —
роман про художницю, пов'язану з містом, котра прагне у своїх мріях
звільнитися від прикрої буденності. Життя душі героїні стає головним
змістом цього твору, у якому відчувається зросла психологічна
майстерність письменниці. У романі «Весна» («Vaaren», 1912) Унсет
змальовує родинні взаємини, стосунки з дітьми. Героїня Роза схожа на
Єнні, але перебуває в дещо інших умовах. Новели письменниці, як і її
романи, зображають різні, але завжди не надто щасливі жіночі долі.
У 1920-1922 pp. Унсет писала свій славетний роман «Крістін, донька
Лавранса» («Kristin Lavransdatter»), три частини якого — «Вінець»
(«Kransen»), «Господиня» («Husfmen») і «Хрест» («Korset») — визначають
три основні періоди в житті головної героїні, котра жила на початку XIV
ст. У першій частині перед нами дівчинка — батькова пестунка, трохи
згодом — юнка, в душі якої народжується ще майже неусвідомлюване нею
почуття кохання до товариша дитячих літ — бідного хлопця-простолюдина.
Але невдовзі він гине, боронячи її честь. Крістін погоджується стати
нареченою іншого — Сімона, сина Андреаса, майже не замислюючись над
своїм ставленням до нього, виконуючи волю батька. Але нараз на її шляху
з'являється рицар Ерланд, син Нікулауса. Кохання до нього й абсолютна
віра в його порядність виникають у Крістін з першого погляду.
Письменниця показує, як у боротьбі за право називатися дружиною Ерланда
мужніє характер головної героїні.
Утім, Унсет ніколи не прагнула створювати ідеальні образи: розвиток
Крістін — це не лише набуття нових, кращих якостей, а й втрата простоти,
довірливості. Кожну втрату її героїня — жива, реальна жінка — відчуває
як величезне горе. Найвищим критерієм справедливості, доброти і
порядності для неї упродовж усього її життя був батько — Лавранс, син
Бйоргюльфа. І саме його вона змушувала найбільше страждати через свої
помилки. Ціною цілої низки обманів та знехтуваних зобов'язань Крістін і
Ерланд одружилися, але їхнє життя, як показує письменниця, не було
безхмарним. Тема покари за зневаження суворих законів моралі проходить
через усі твори Унсет. Ставши господинею маєтку Ерланда, матір'ю сімох
його синів, Крістін не знайшла спокою у коханні чоловіка, тому що їхні
пристрасні, сильні, але дуже різні характери завдавали їм більше лиха,
ніж радості. Лише в найтяжчі періоди життя вони розкривалися одне одному
з найкращого, найлюдянішого боку. Через усе життя вони пронесли своє
кохання, хоча й не завжди могли дати одне одному щастя.
Історичний роман Унсет, пов'язаний з реаліями XIV ст., з
особливостями побуту, звичаями епохи, роман, у якому детально
відтворювалися особливості помешкань та одягу тогочасних людей, де
згадувалися численні родичі головних героїв, бо у давнину було заведено
підтримувати родинні зв'язки і мстити за образи родичів, — цей роман
виявився близьким для сучасників Унсет завдяки складному психологічному
трактуванню характерів. Долі головних героїв поєднані з державними
подіями. Ми дізнаємося з роману про боротьбу норвежців за самостійність,
яку у них намагаються відібрати королі, перед нами постають картини
життя та праці різних прошарків суспільства — від селян до королів.
Помітну роль у романі відіграють проблеми релігії. Для Унсет вони
були одним із найважливіших аспектів життя людини та суспільства.
Письменниця була переконана в тому, що християнство було опорою для
людей упродовж минулого тисячоліття та зможе підтримати їх і впродовж
наступних століть. Вона вважала, що кожній людині доводиться вибирати
поміж собою і Богом або між собою та іншими людьми; якщо людина обирає
лише себе, то вона приречена на загибель — якщо не фізичну, то принаймні
духовну, її улюблені герої у цьому романі особливо тісно пов'язані з
християнством: замолоду намірявся податися у монастир батько Крістін,
наприкінці життя туди потрапляють її мати, двоє синів, та й сама головна
героїня твору вважає найприйнятнішим для себе саме цей шлях, коли всі
клопоти сім'ї залишилися в минулому, а вона осмислює своє життя,
готуючись гідно завершити його. Єпископи, а не світські володарі
спроможні справедливо вирішити складні життєві конфлікти у цьому романі.
Проте не всі церковники у творі Унсет наділені високою мудрістю та
порядністю — письменниця не заплющує очі на людські вади та злочини
представників усіх прошарків суспільства.
Наступним видатним історичним романом Унсет стала дилогія «Улав, син
Аудуна з Хествікена» («Olav Audunss0n і Hestviken», 1926) та «Улав, син
Аудуна, і його діти» («Olav Audunss0n og hans b0rn», 1927). Час дії цих
творів — XIII ст. У ще більш сиву давнину занурює нас письменниця, ще
тіснішими і глибшими є тут родинні зв'язки, ще простішим побут та
причини, що спонукають головних героїв до дії. Родова помста, плата за
насильство та вбивство, криваві двобої раз по раз постають на сторінках
романів, але головним, як завжди, залишається людський характер,
духовний світ людини. Увага письменниці зосереджена передусім на образах
Удава та його нареченої, а згодом дружини Інґуні. І знову непростий
шлях двох головних героїв до спільного життя розгортається перед нами, а
злигодні життя гартують їхні характери.
Особливо яскравим є образ Улава. Із упертого, жвавого,
заповзятливого й опришкуватого хлопчика він перетворюється на
досвідченого, мудрого і вихованого нелегким життям чоловіка. Але й тут
спільне життя героїв, котрі кохають одне одного, не є простим: це також
варіант кохання-ненависті, зображеного в романі про Крістін та Ерланда.
Унсет добре знала романи В. Скотта, але її історичний роман ґрунтувався
на національній традиції, що живилася об'єктивним стилем саги. Саме тому
так багато уваги письменниця приділяє родинним зв'язкам героїв, так
детально описує їхнє помешкання, ретельно простежує підґрунтя будь-яких
укладених угод, їхнє виконання чи порушення. Саме тому важливу роль у
творах У. відіграють повір'я, пророцтва, віщі сни, життя природи, яке
для середньовічної людини було сповненим таємниць. Складність життя
породжує сюжетну напруженість романів, хоча їх і не можна назвати власне
авантюрними або пригодницькими, бо у них змальовується складність
самого життя минулих епох, яку посилюють непрості характери героїв,
створених творчою уявою письменниці. Цілком слушно зауважували норвезькі
дослідники, що романи У, попри пильну увагу авторки до особливостей
побуту, одягу, напруженості ситуацій, не можна назвати ні романтичними,
ні «костюмними», ані археологічними. Романи Унсет — це витончене у
психологічному аспекті, наукове за рівнем знання реальних фактів,
високохудожнє за формою відтворення загальнолюдських радощів і горя,
кохання, ненависті, великодушності і зради — всього того, що притаманне
людському суспільству протягом його існування. Саме ця загальнолюдська
інтенція й досі дозволяє романам Унсет залишатися вельми захопливою,
пізнавальною та виховною лектурою.
У 1928 р. Унсет отримала Нобелівську премію з літератури «за
переконливий опис скандинавського середньовіччя». Останні романи Унсет
пов'язані із сучасністю, як, наприклад, «Іда-Елізабет» («Ida Elisabeth»,
1932), у якому знову постають проблеми сім'ї, зображений характер
жінки, яка жертвує власним щастям у коханні заради своїх дітей.
У 30-х pp. письменниця, котра стала на той час переконаною
католичкою, активно виступала з різким осудом будь-яких форм
тоталітаризму. Після окупації Норвегії фашистською Німеччиною вона
змушена була перебратися у Швецію, а звідти у США. В Америці вона
продовжувала суспільну діяльність, читала лекції. Після звільнення
Норвегії Унсет повернулася на батьківщину, де норвезький уряд нагородив
її Великим хрестом ордена Святого Улава «за заслуги у літературі та
слугування народу». Сьогодні твори Унсет практично невідомі за межами
Норвегії, проте на батьківщині її шанують як одного із найкращих
норвезьких майстрів слова XX ст.
