СЕНДБЕРҐ, Карл (Sandburg, Carl — 06.01.1878, Гейсберґ, Іллінойс - 22.07.1967, Флет-Рок, Півн. Карагана) — американський поет.
Народившись
у сім'ї шведських робітників-іммігрантів, які майже не говорили
англійською, Сендберґ рано розпочав самостійне життя: працював на
фабриці, був візником молочного фургона, прислужником у перукарні, в
пошуках роботи поневірявся на Далекому Заході, брав участь в
іспано-американській війні 1898 р. Після демобілізації вступив у
Ломбард-коледж у Гейсберзі, але не закінчив його. Прогалини в освіті
заповнював, інтенсивно займаючись математикою, філософією та
літературою. На початку століття захопився ідеями соціалізму.
Як поет, Сендберґ дебютував у 10-х рр. в авангардистському журналі
«Поетрі», і його перші поеми свідчили про близькість до імажизму. Поета
хвалив Езра Паунд, який знайшов у Сендберґа ознаки сучасного стилю.
Проте захоплення лабораторною поезією не тривало у Сендберґа надто
довго. Його поетичний талант полягав у тому, що він відчував музику та
поезію навколишнього світу. Сендберґ завжди вважав, що покладати надії
слід на тих, «хто змінює світ, який опирається змінам». Під час юнацьких
мандрів він дослухався до розмов, запам'ятовував пісні, які співали у
народі. Його муза живилася стихією народної мови і відгукувалася на
ритми багатогранного і динамічного американського життя початку
століття. У 1915 p. Сендберґ написав вірш «Вибір» («The Choice»), у
якому сформулював своє творче кредо й окреслив коло тем та образів, яким
залишився вірним протягом усього життя. Трудова Америка з її «ярмом
непосильної праці, невтомною боротьбою» стала і предметом, і джерелом
творчості поета.
Поезія Сендберґа — це поезія індустріальної епохи в її трагічних
контрастах: злиднів і багатства, творчої праці і моральної розбещеності,
великих можливостей і руйнівних війн. Вона міцно закорінена у
реальності, чи то у неозорих преріях, а чи у нетрях величезного
капіталістичного міста. Вона приголомшує і зачаровує, як це було у його
першому поетичному збірнику «Вірші про Чикаго» («Chicago Poems», 1916).
Образ «плечистого міста-гіганта» поставав з мозаїки вуличних сценок,
описів банкірських контор, міських нетрищ, портретів фабричних
робітників, біржових ділків. Сендберґ відроджував традицію
вітменівського верлібру, який адресувався не обранцям, а мільйонам.
Вільний вірш Сендберґ межує з прозою. Іноді в його рядках вчувається
ритмічне повторення, частіше ж ритм переходить у прозовий, і тоді поет
оформляє вірш у вигляді короткого прозового абзацу. Яскрава
публіцистичність віршів Сендберґа нерідко ставала підставою для
критичних звинувачень у репортажності стилю та фотографічності образів.
Проте глибоке відчуття причетності до всього, що відбувається, свідчить
про справді ліричну візію світу поетом.
У 20—30-х pp. Сендберґ співпрацював у лівих виданнях «Мессіз»,
«Ліберейтор», «Нью-Мессіз». Радикальні суспільні настрої поета виявилися
у збірках «Лущильники кукурудзи» («Comhuskers», 1918), «Дим і сталь»
(«Smoke and Steel», 1920), «Брили спаленого сонцем Заходу» («Slabs of
the Sunburnt West», 1922). Провідна поетична тема Сендберґа — праця як
основа людського буття — набуває тут яскраво вираженого соціального
аспекту. Образ людини-трудівника, творця доповнюється портретами
бунтівників, керівників робітничих страйків, героїв минулого — Б.
Франкліна, Т. Джеферсона, котрі повстали проти поневолення та
пригноблення особистості. У віршах цих літ Сендберґ тяжіє до фольклорних
метафор та афоризмів як виразу колективної народної мудрості, у яку
вірив поет. Водночас у його поезії вдосталь образів попелу, туману,
таїни, як, наприклад, у збірці «Доброго ранку, Америко» («Good Morning,
America», 1928). Починають домінувати мінорні тони, гіркота, невеселі
роздуми про тих, «хто помирав голодним, плачучи над своїми дітьми». Але
якщо в епоху економічного буму та галасливо рекламованого «проспериті»
Сендберґ був сповнений сумнівів, то у розпал «червоного десятиріччя» він
висловив непохитну віру в народ, створивши книгу «Народе, так!» («The
People, Yes», 1936). У непростій за жанровим складом книзі, де є і
звичні для поета образи простих трудівників, і мотиви героїчної загибелі
за народ, і зібрання фольклорних афоризмів про справедливість,
багатство, війну, де чутно голоси народу та його героїв, провідною стає
тема народу-творця, що всупереч магнатам, багатіям і диктаторам будує
новий світ. Народ — це «коріння землі», невичерпне і незнищенне:
Складіть горби високі з тіл під Ватерлоо
та Аустерліцом.
Зарийте в землю їх, і я візьмусь за діло.
Я — трава,
я все покриваю.
А чи складіть їх високо у Ґеттісберзі,
Складіть їх високо під Іпром і Верденом,
Зарийте в землю — я візьмусь за діло.
Два роки, десять років —
і от кондуктора пасажири питають:
— Що це за місце?
— Де ми перебуваємо?
Я — трава.
Своє роблю я діло.
(«Трава», пер. Є. Крижевича)
Поет постійно подумки
звертається до минувшини своєї країни, до тих періодів у її історії, які
з найбільшою силою виявили героїзм, стійкість, силу і мудрість народу,
висуваючи з його лав справжніх героїв. Найчастіше у віршах та поемах
Сендберґа з'являється постать великого американського демократа А.
Лінкольна, якому присвячена поема, що увійшла до збірки «Народе, так!», і
шеститомна біографія, над якою Сендберґ працював упродовж двадцяти
років. Образ державного діяча, людини з народу, письменник вимальовує з
усіма його суперечностями, з великою правдивістю та художньою
виразністю. Лінкольн символізує демократичні сподівання народу. Загибель
президента викликає не тільки гірку скорботу, а й невтомне прагнення
остаточно втілити його пристрасну мрію побачити Америку справді вільною.
Епопея про А. Лінкольна у 1940 р. здобула Пулітцерівську премію.
40-і та 50-і pp. позначені тривалою духовною і творчою кризою. І
хоча час від часу в періодиці з'являлися поетичні твори Сендберґа,
зокрема вірші, у яких поет прославляв бійців антифашистського підпілля,
проте загалом ці роки так і залишилися кризовими у творчості митця. Лише
в останній своїй книзі «Мед і сіль» («Honey and Salt», 1963) Сендберґ
продемонстрував характерну для себе пластичність образів: глибоку
символіку і проникливість поетичної думки.
Сендберґ ніколи не зраджував своїх демократичних устремлінь, звідси
його пильний інтерес до народної творчості. Він видавав збірники
зібраних ним балад та пісень, а також виконував їх на естраді («The
American Sandbag», 1950).
Сендберґ двічі побував у Москві (у 1959 та 1962 pp.), а В.
Маяковський, який познайомився з ним у Чикаго під час своєї подорожі у
США, влучно визначив сутність творчості Сендберґа, назвавши його
«великим індустріальним поетом Америки».
Українською мовою окремі вірші Сендберґа переклали Є.Крижевич і В. Коротич.
