ҐОЛЬДОНІ, Карло (Goldoni, Carlo - 25.02.1707, Венеція - 06.02.1793, Париж) — італійський драматург, реформатор італійської комедії.
Народився
у багатій купецькій сім'ї. Змалку грав у домашніх спектаклях, пробував
писати п'єси. Коли сім'я розорилася, юнакові довелося зазнати багато
поневірянь, змінити чимало міст і професій. У 1731 р. він здобув ступінь
доктора права у Падуї, практикував як адвокат, а в 1734 р. пов'язав
своє життя з театром, ставши драматургом в одному із венеційських
театрів. Венеція у ті роки була чи не найтеатральнішим містом Європи: у
Парижі нараховувалось тоді три театри, у Венеції їх було сім, і щовечора
вони були переповненими. Ґольдоні швидко досяг успіху. Слава його
комедій починається у 1748 р., у комедіографа з'являються заздрісники та
недруги, небезпечним його суперником виступив Карло Гоцці, з котрим у
Ґольдоні були й принципові естетичні розбіжності. Ґольдоні поступився
супернику і в 1762 р. поїхав у Париж. Король Людовік XV запропонував
знаменитому драматургові посаду викладача італійської мови при дворі у
Версалі, де Ґольдоні навчав принцес, дочок Людовіка XV. Ґольдоні дружив
із Вольтером, котрий високо оцінював його комедії; останні роки
драматург жив самотою, на королівську пенсію, писав «Мемуари», які
вийшли друком французькою мовою. Після революції Ґольдоні позбавили
королівської пенсії, але згодом Революційний Конвент визнав заслуги
письменника, пенсію йому повернули, після смерті Ґольдоні пенсію
отримувала його вдова.
Літературна спадщина Ґольдоні — понад 150 комедій, 18 трагедій і
трагікомедій, 94 лібрето серйозних і комедійних опер, «Мемуари».
Реформа
італійської комедії, проведена Ґольдоні, була необхідною естетичною
новацією. На італійських підмостках домінувала народна імпровізована
комедія масок, комедія дель арте, з її одноманітною комедійною інтригою,
усталеними театральними амплуа, «масками», зовнішнім комізмом. Ґольдоні
розумів, що комедія масок пережила себе, але народ дуже любить її,
через те драматург здійснював свою реформу поступово й обережно,
залишаючись терпимим до традиційних персонажів комедії масок. Він ішов
за традицією ренесансної комедії і прийняв художні відкриття Ж.Б.
Мольєра, якого називав своїм учителем, але загалом Ґольдоні був
самостійним, створюючи свою комедію характерів на противагу комедії
інтриги. По суті, він створив реалістичну соціально-психологічну
комедію, поєднавши сценічний реалізм з умовними прийомами комедійного
театру. Ґольдоні був близький філософський матеріалізм просвітителів, у
людському характері він бачив витвір природи та виховання. На відміну
від Мольєра, італійський драматург епохи Просвітництва зробив головним у
комедії не сатиричного, а позитивного героя, який уособлював моральний
ідеал розумного та доброго. Цей герой зазвичай вступає у конфлікт з
персонажами другого плану, котрі вирізняються різноманітністю характерів
— це улюблена комедійна структура Ґольдоні, вона має свої жанрові
модифікації.
Найкращі комедії Ґольдоні: «Хитра вдовичка» («La vedova scaltra»,
1748), «Слуга двом панам» («II servitore di due padroni», 1749),
«Памела» («Pamela», 1750), «Мольер» («Moliere», 1753), «Господиня
заїзду» («La Locandiera», 1753), «Самодури» («Irusteghi», 1760),
«Буркотун-благодійник» («Lz bourru bienfaisant», 1771); вони різні за
жанровою природою: «Слуга двом панам» — комедія інтриги, «Памела» -
«сльозлива комедія», близька до міщанської драми (в її основі — роман С.
Річардсона), у «Мольєрі» наявні елементи драми-дискусії. «Колотнеча в
Кьоджі» - народні сцени з колоритно змальованим побутом.
У «Хитрій вдовичці «молода венеціанка вибирає чоловіка з-поміж
чотирьох женихів: француза, німця, іспанця та венеційця. Ґольдоні
майстерно змальовує національні характери, разом зі своєю героїнею
віддає перевагу своєму землякові венеційцю, відзначаючи в ньому щирість
почуття.
У «Слузі двом панам» комедіограф майстерно будує інтригу. Юна
Кларіче святкує заручини з коханим Сільвіо, коли несподівано з'являється
Федеріго Распоні, її колишній жених, якого всі вважали мертвим (його
вбили під час поєдинку, і це трапилося в іншому місті). Кларіче у
відчаї, але «мертвий жених» відкриває їй наодинці свою таємницю: під
зовнішньою маскою Федеріго приховується його сестра Беатріче, яка
інкогніто приїхала у Венецію. Беатріче кохає Флоріндо, який у фатальному
поєдинку вбив її задерикуватого брата і змушений був утекти. Кларіче
одразу ж подружилася з Беатріче і бережно оберігала її таємницю, так що
ревнивий Сільвіо заледве не покінчив життя самогубством. Флоріндо і
Беатріче проживають в одному готелі, не підозрюючи про це, в одному
коридорі і навіть мають одного і того ж самого слугу — Труффальдіно. У
кульмінаційний момент, коли закоханих охоплює відчай, вони просто
зустрічаються в коридорі обличчям до обличчя. Комедія закінчується
трьома весіллями, водночас зі своїми господарями одружується і їхній
веселий слуга Труффальдіно зі служницею Смеральдіною. Труффальдіно і
Смеральдіна — звичайні персонажі комедії масок: Труффальдіно — один із
комедійних клоунів, Смеральдіна — найчастіше субретка. У комедії
Ґольдоні це живі характери, при цьому Труффальдіно ще зберігає в очах
глядача привабливість звичного клоуна. Слуга двом панам, Труффальдіно
хитруватий, але він не шахрай, а добросовісний трудівник, якому
доводиться крутитися, щоб прогодувати себе. У Труффальдіно точний і
швидкий розум; прислуговуючи двом панам, він ніколи не плутає отриманих
доручень. Герой Ґольдоні демократичний, демократичне і місце дії, воно
змінюється, але здебільшого події розгортаються у венеційській
гостиниці, схожій на заїжджий двір. Саме таким є й місце дії найкращої
п'єси Ґольдоні «Господиня заїзду».
Молода господиня заїзду Мірандоліна вродлива, розумна, заповзятлива і
надзвичайно чарівна — переконливий доказ того, що природні якості
людини важливіші від її походження. У Мірандоліни чотири залицяльники,
вони різні за своїм соціальним становищем і по-різному упадають за
красунею-трактирницею. Дуже комічний розорений маркіз Форліпополі, який
галантно і смішно добивається прихильності дівчини, маркіз хвалькуватий,
самовпевнений і боягузливий. Зовсім інакшим постає заможний граф
Альбафйоріта, котрий купив за гроші графський титул, він вірить у
всемогутність грошей, засипає Міральдіну подарунками, сподіваючись
купити її кохання — його кредо в коханні: «Якщо я плачу, то мені не
потрібно говорити компліменти». Кавалер ді Ріппафратта — не просто
соціальний тип, як двоє попередніх, а тип загальнолюдський. Кавалер
грубий, забіякуватий, але найголовніше, він — жінконенависник. У цій
комедії основна дія будується на поєдинкові Мірандоліни та кавалера
Ріппафратта. Це не лише поєдинок аристократа і простолюдинки, який
закінчився її цілковитою перемогою, це також і поєдинок мужчини та
жінки, зіткнення двох сильних характерів, яке закінчилося перемогою
кохання. У фіналі Мірандоліна залишає своїх вельможних залицяльників з
нічим і виходить заміж за свого слугу Фабриціо, котрий уособлює
найпривабливіші риси італійського простолюдина, він добрий і гордий,
ревнивий і довірливий.
У «Господині заїзду» наявні елементи сатиричної соціальної комедії,
але водночас у ній життєствердний дух ренесансної комедії, сміх у ній
поєднується з ліризмом. Еволюція характеру кавалера ді Ріппафратта від
грубого жінконенависника до ніжного закоханого змальована з великою
психологічною майстерністю. У цій комедії знаходить вираження одне з
принципових естетичних положень Ґольдоні: в комедії повинно поєднуватися
смішне і зворушливе. Сцени з маркізом Форліпополі та графом
Альбафйоріта тільки смішні, епізоди любовного поєдинку Мірандоліни з
кавалером ді Ріппафратта — веселі і водночас зворушливі. Мірандоліна,
безсумнівно, і сама не залишається байдужою до пристрасного кавалера,
але, будучи розумною, віддає перевагу Фабриціо, якого кохає (але без
особливої пристрасті) і в якому вбачає надійного друга. Для героїв
Ґольдоні характерний цей симбіоз практичності та чуттєвості. Поєднання
сміху та чуттєвості взагалі характерне для просвітительської комедії,
достатньо згадати комедію англійського драматурга О. Голдсміта «Ніч
помилок».
Комедії Ґольдоні — не лише комедії характерів, а й комедії звичаїв,
із соковитими побутовими деталями. Наявний в них і гротеск, карнавальна
стихія, при цьому в п'єсах венеційського драматурга карнавальна стихія є
й прикметою місцевого колориту. Звичаєописовість і карнавальність
особливо відчутні в «колективних комедіях» з масовим героєм: «Кав'ярня»
(«La bottega del caffe»,1750), «Кухарки» («Le massere», 1755); найкраща з
них «Колотнеча в Кьоджі». Це найдемократичніші з творів Ґольдоні.
Реформатор італійської комедії, він змінив у ній не окремі деталі, а
весь її внутрішній склад, згідно з тією концепцією, що «життя — не гра
випадку чи прихованих сил, а таким, яким ми самі його робимо, воно є
справою нашого розуму і нашої волі». Так писав італійський історик
літератури Ф. де Санктіс. Підкреслюючи життєву правду комедій Ґольдоні,
де Санктіс визначив специфіку його художнього методу: «У центрі його
комедійного світу — характер, який не вигаданий як набір абстрактних
якостей, а вихоплений з повноти реального життя». Комедії Карло Ґольдоні
життєподібні і надзвичайно динамічні. Його діалог — це та сама дія, при
цьому репліки гранично лаконічні й емоційні. Ґольдоні писав свої
комедії італійською літературною мовою, але окремі сцени (переважно
простонародні) подавав венеційським діалектом, він вніс чималу лепту у
збагачення літературної мови за рахунок діалектизмів.
У 1750 р. Ґольдоні написав комедію «Мольєр», а в 1850 р. Паоло
Феррарі створив комедію «Ґольдоні і його шістнадцять нових комедій»,
присвячену драматургові XVIII ст., найважчому періодові його творчого
життя, коли йому довелося впродовж року створити шістнадцять комедій, і
при цьому половина з них були вдалими. Італійська критика високо оцінила
заслуги комедіографа, він відіграв велику роль у становленні
італійської веристської драми, традиції Ґольдоні засвоїла неореалістична
комедія Е. де Філіппо, кінодраматургія неореалізму. Ф. Фелліні, творець
«Солодкого життя» і «Репетиції оркестру», багато чим зобов'язаний цьому
драматургові. Карло Ґольдоні за життя здобув європейське визнання.
Твори Ґольдоні в Україні були відомі ще у І пол. XIX ст. На основі
п'єси «Слуга двом панам» Г. Квітка-Основ'яненко створив комедію
«Шельменко-деншик». На українській сцені поставлено комедії «Брехун»,
«Кумедна пригода», «Господиня заїзду», «Слуга двом панам «та ін.
Українською мовою твори Ґольдоні переклали М. Загірня
(«Мірандоліна»), М. Хмарка («Шахрай»), І. Стешенко («Слуга двом панам»,
«Господиня заїзду», «Колотнеча в Кйоджі», «Кумедна пригода»).
