О'Кейсі
стоїть у шерезі таких реформаторів театру, як Дж.Б. Шоу, Ф. Ґарсія
Лорка, Б. Брехт, Ю. О'Ніл, А. Чехов. Важливим внеском О'К. у розвиток
світової драматургії було створення оригінальної трагікомедії та
поетичної драми як драми соціальної дії. О'Кейсі народився у Дубліні у
багатодітній сім'ї (майбутній письменник був тринадцятою дитиною),
змалку страждав на хворобу очей. Через недуги та скрутне матеріальне
становище родини він не зміг здобути систематичної освіти, рано почав
трудове життя. Юнаком О'Кейсі брав активну участь у культурному русі,
відомому під назвою «Ірландське відродження». Разом з іншими
ентузіастами національного відродження він вивчав у класах Гельської
ліги ірландську мову, витіснену до того часу англійською, займався у
молодіжно-спортивних і театральних самодіяльних колективах, що
пропагували національні види спорту та мистецтва. Знайомство з
профспілковим лідером Дж. Ларкіним та участь у дублінському страйку 1913
р. змінили ставлення О'Кейсі до ідей культурної незалежності. Майбутнє
Ірландії він почав пов'язувати з боротьбою за політичне й економічне
визволення. Про це він писав у публіцистичних статтях і памфлетах, що
публікувалися в республіканській періодиці 10-20-х pp.
О'Кейсі був першим секретарем Громадянської армії, створеної для
захисту прав робітників, і автором її програми, у якій проголошувалося,
що «духовна й матеріальна власність Ірландії належать по праву народові
Ірландії». О'Кейсі не взяв участі у дублінському повстанні 1916 р. та
війні, що спалахнула невдовзі (1919—1921), не лише внаслідок хвороби,
яка загострилася в цей період, а й з тієї причини, що він не був
прихильником створення «ірландської Ірландії», до чого прагнули
націоналістичні сили.
Драматургічна діяльність О'К. почалася у 20-х, коли на сцені
«Еббітіетр» були поставлені його перші п'єси. «Тінь стрільця» («The
Shadow of a Gunman», 1923), «Юнона і павич» («Juno and the Paycock»,
1924), «Плуг і зорі» («The Plough and the Stars», 1926) склали своєрідну
трилогію, присвячену, відповідно, англо-ірландській війні,
громадянській війні та дублінському повстанню. О'Кейсі показав у них
трагедію мирних мешканців — їхні життя були принесені в жертву
братовбивчій війні; трагедію матерів, сини яких опинилися по різні боки
барикад; як висловилася героїня п'єси «Юнона і павич», вони «поклали
своє горе на шальки терезів, і тіла вбитих синів урівноважили».
Наслідуючи шекспірівську традицію, О'Кейсі стверджував дух
трагікомедії як найбільш відповідної різноголоссю переверненого
революційного життя. Трагічні долі героїв цих п'єс представлені на
мальовничому фальстафівському тлі. О'Кейсі вивів на сцену пістряву,
галасливу юрбу дублінців, котра, як писав він згодом, «може бути такою
колоритною, такою доброю, такою злостивою, такою потішною». Його
персонажі — мешканці перенаселених доходних домів, втягнуті у круговерть
подій, захоплені чи підім'яті ними, вбиті випадковими кулями. Веселим
сміхом О'Кейсі розправляється з ненависними йому ходульною романтикою та
націоналістичним фразерством. Як зізнавався драматург, його цікавили не
боги та герої, а чоловіки та жінки, завдання своє він вбачав утому,
щоби «підняти мішурне покривало, під яким прихована правда».
Позиція О'Кейсі викликала різку реакцію з боку націоналістично
налаштованої аудиторії. Прем'єра його п'єси «Плуг і зорі», що відбулася
на 10-літній ювілей дублінського повстання, супроводжувалася скандалом.
Драматурга звинувачували у приниженні ірландців і боротьби, яку вони
вели. «Невже ви завжди так будете реагувати з'яву ірландського генія? —
звернувся В. Б. Єйтс до публіки зі сцени театру. — ...Слава О'Кейсі
народилася сьогодні. Це його тріумф». Слова Єйтса виявилися віщими.
П'єса «Плуг і зорі» увійшла у золотий фонд світового театру XX ст.
Дія п'єси починається з підготовки повстання і закінчується його
останніми днями, коли потіснені англійцями ірландські республіканці вже
не в силі були втриматися на зайнятих позиціях. Але саме повстання
залишається поза сценою. На сцені ж виникає те живе фальстафівське тло,
за якого і найпіднесеніші ідеї повертаються на грішну землю. У другому
акті біля стійки бару сходяться дублінські обивателі й учасники
повстання зі знаменами в руках — на одному з них зображені плуг і зорі,
емблема Громадянської армії. П'яна сварка, задерикувата пісенька повії,
якою переривається бойова команда, що саме лунає на вулиці, введені не
для того, аби спаплюжити героїчні ідеали, а щоб голосніше зазвучав
незграйний хор голосів життя. Сплав трагедії та комедії дав у цій п'єсі
значний драматургічний ефект. Фарсові епізоди змінюються в ній епізодами
високої трагічної напруги, щоби знайти потім вирішення у трагічній
іронії заключної сцени. Біля вікна, освітленого спалахами пожеж,
англійські солдати тоскно співають: «Хай не гасне вогонь у печі».
У 1926 р. О'Кейсі переїхав в Англію, але, як він зізнався, Ірландія
зосталася його єдиним способом художнього мислення. У своїх п'єсах він
створював «Ірландію в мініатюрі» як мікрокосм світу. Починаючи з п'єси
«Срібний кубок» («The Silver Tassie», 1928), О'Кейсі залучає до
драматичної дії елементи експресіоністської драми, з допомогою яких
створює узагальнюючі образи-символи («За огорожею» — «Within the Gates»,
1933); «Зірка стає червоною» — «The Star Turns Red», 1939).
У 40—50-x pp. О'Кейсі писав різні за жанром п'єси. У «химерній
комедії» «Пурпуровий прах» («Рифіе Dust», 1940) бурхливий потік паводку
змітає все, що віджило свій вік. У героїчній трагедії «Червоні троянди
для мене» («Red Roses for Me», 1942) оберемок червоних троянд кладуть на
груди загиблого героя — робітника та митця, борця та мрійника. У
комедії «Півень-денді» («Cock-a-Doodle Dandy», 1949) фантастичний
півень, символ радості та веселощів, здіймає переполох у світі власників
і фанатичних церковників. Героїня трагікомедії «Багаття єпископа» («The
Bishop's Bonfire», 1955) стає жертвою релігійного фанатизму. У «веселій
комедії» «Барабани отця Неда» («The Drums of Father Ned», 1958) бій
барабанів провіщає перемогу над застарілими нормами життя.
Структура цих п'єс визначається поєднанням буденного та піднесеного,
мовними переходами від буденної прози до поетичної, наближеної до
ритмізованого вірша. Відчуття масштабності досягається не так значимістю
подій чи дійових осіб, як другим поетичним планом. Конфлікт поміж
старим світом, у якому користолюбці вживаються з релігійними фанатиками,
і світом молодості, веселощів, життєлюбності знаходить втілення в
поетичних образах. Противники та захисники «життя в усій його повноті»,
темне та світле, старе та молоде — такий поетичний ряд, що узагальнює
глибокі соціальні процеси.
Творчість О'Кейсі дала імпульс розвиткові сучасної ірландської
драми. Як зауважив Б. Фріл, драматург наступного покоління, «ми всі
вийшли з його шинелі». О'Кейсі виявив себе і як чудовий майстер прози.
Зі сторінок його шеститомної автобіографічної епопеї постає образ
насмішкуватого та життєрадісного чоловіка, м'якого та доброго, коли він
говорить про тих хто близький йому за духом, і їдкого та різкого щодо
ідейних супротивників.
«Я стукаю в двері» («І Knock at the Door». 1939) — так назвав він
книгу про початок своєї безстрашної та радісної битви з життям. У другій
книзі автобіографії — «На порозі» («Pictures in the Hallway», 1942) —
відтворюються духовні пошуки Джонні Кессіді (розповідь ведеться від
третьої особи), котрий намагається знайти своє місце у строкатому
суспільно-культурному житті Ірландії на зламі століть. У «Барабанах під
вікном» («Drums under the Windows», 1945) центральне місце займають такі
події, як страйк 1913 р. та Великоднє повстання 1916 р. Четверта книга
автобіографічної епопеї — «Прощавай Ірландіє» (1949) — найтрагічніший
твір О'Кейсі. Елегійні мотиви з приводу жертв визвольної боротьби
поєднуються : гострою сатирою на націоналістів, котрі прийшли до влади. У
житті героя це був початок його творчого шляху драматурга. Постановка
першої п'єс зробила О'Кейсі найпопулярнішим драматургом «Еббі-тіетр», з
яким, однак, невдовзі у нього виникли розбіжності. Дія двох останніх
книг епопеї — «Троянда та корона» («Rose and Crown» 1952) та «Захід і
вечірня зоря» («Sunset and the Evening Star», 1954) — переноситься в
Англію Письменник передбачає близький розпад Британської імперії, він
чує похоронний подзвін що звістує: «Печальні звуки. Корона розбита,
в'яне троянда». Сам же він готується до «прощального цілунку світові»,
хоча «й тепер, коли сонце зайшло і вечірня зоря цнотливо торкається до
ночі, ще багато чого слід сказати, чимало зробити».
Естетичні погляди О'Кейсі відображені в книгах: «Летюча оса» («The
Flying Wass», 193» «Зелений ворон» («The Green Crow», 1956), «Ліс
барвистою шапкою» («Under a Colored Cap» 1963) — і в посмертно виданих
«Благословеннях та прокляттях» («Blasts and Benedictions», 1967). У них
він послідовно виступає проти натуралізму, копіювання життя на сцені,
проти наївного реалізму. Посилаючись на образи В. Шекспіра, О'Кейсі
пише: «Реальний характер у п'єс. завжди виявляється позбавленим частини
своє. реальності, драматург, котрий створює характер. завжди його
збільшує, розширяє, поглиблює» Своїми виступами О'Кейсі сприяв створенню
англійського національного театру як театру Шекспіра.
