МАРТІНСОН, Харрі (Martinson, Harry — 06.05.1904, Йомсхйоге — 11.02.1978, Стокгольм) — шведський письменник, лауреат Нобелівської премії 1974 р.
Мартінсон
народився у невеличкому селищі Йомсхйоґе, що на півночі Швеції. Його
батько, колишній моряк, помер, коли хлопчику виповнилося 6 років, а
невдовзі після цього мати з однією із сестер виїхала в Америку,
сподіваючись заробити грошей, але так і не повернулася, залишивши родину
напризволяще. Дитинство Мартінсона минуло у притулку для бідних, звідки
він напередодні Першої світової війни втік, улаштувавшись юнгою на
корабель. Упродовж 1920-1927 pp. працював кочегаром, моряком, поміняв 14
кораблів.
Зрештою, захворівши на туберкульоз, змушений був відмовитися від
морської професії, і тоді ж почав писати вірші. З 1927 р. він у
ґетеберзі, мешкає у передмісті, в наметі, перебивається випадковими
заробітками та мізерними гонорарами, що отримує за публікації своїх
віршів у періодиці. У 1929 р. долею талановитого поета почала
опікуватися письменниця Муа Шварц, з котрою Мартінсон невдовзі
одружився. У1934 р. вони разом відвідали СРСР, де брали участь у роботі І
з'їзду письменників. Проте прихильником соціалістичної ідеології
Мартінсон не став, а в 1939 p., після початку радянсько-фінської війни,
навіть записався у шведський добровольчий корпус, але стан здоров'я не
дозволив йому брати участь у бойових діях. Хвороба, розлучення з
дружиною (у 1940 р.) спричинилися до нервової депресії, у якій Мартінсон
перебував упродовж усієї Другої світової війни. У повоєнний період
письменник став популярним не лише у Швеції, а й за її межами. У 1954 р.
його обрали почесним доктором Гетеберзького університету, у 1972 р. він
отримав міжнародну премію Г. Стеффенса, а в 1974 р. — Нобелівську
премію з літератури «за творчість, у якій є усе — від краплинки роси до
всесвіту». Помер Мартінсон у Стокгольмі 11 лютого 1978 р. у віці 73
років.
У літературу Мартінсон вступив насамперед як поет. Після ранніх
віршів, опублікованих у шведській періодиці, у 1929 р. вийшла друком
його перша поетична збірка «Корабель-примара» («Spokskepp»), у якій
відчутний вплив романтичної поезії Дж.Р. Кіплінґа. Більшою художньою
зрілістю і самостійністю позначені поетичні збірки 30-х pp.:
«Кочівник»(«Nomad», 1931), «Сучасна лірика»(«Modern lyrik»,1931),
«Природа» («Natur», 1934). Художні прийоми, використані у віршах цих
збірок, близькі до поетики сюрреалізму, а тематично поезія Мартінсона
цього часу була вираженням «примітивізму», що протиставляв цивілізації
сповнену вищої духовності природу. У центрі цього протиставлення
символічний образ «номади» (зб. «Кочівник»), тобто мандрівника-бунтаря
та філософа, котрий перебуває у невпинному русі, на відміну від
закостенілого, непорушного існування «цивілізованих» представників
суспільства. Тема протиставлення механізованого світу людей і
довершеної, природної гармонії стала наскрізною, домінуючи і в подальшій
поетичній творчості Мартінсона: збірки «Пасат» («Passad»,1945),
«Цикада» («Cikada», 1953), «Травиу Фуле»(«Grasen і Thule», 1958),
«Колісниця» («Vagnen», I960), «Вірші про світло та пітьму»
(«Dikteromljusochm6rker», 1971), «Лісові пагорби» («Tuvor», 1974).
Центральний поетичний твір Мартінсона — знаменита поема «Аніара»
(«Апіат», 1956), яка, з одного боку, відображає давнє захоплення поета
астрофізикою, а з іншого, є ще одним варіантом вирішення наскрізної для
письменника теми — протиставлення природної гармонії сумнівним здобуткам
техногенної цивілізації. У поемі змальована фантастична ситуація: зі
спустошеної і доведеної до загибелі Землі люди рятуються на космічних
кораблях, які приречені на вічний пошук нових світів.
Як прозаїк, Мартінсон дебютував у 30-х pp. двома збірками дорожніх
нарисів: «Мандрівки без мети» («Resor utan mal», 1932) і «Капе,
прощавай» («Кар, farviil», 1933). Два наступні романи мали
автобіографічний характер: «Кропива цвіте» («Nasslorna blomma», 1936) —
про важкі роки сирітського дитинства письменника; «Шлях у життя» («Vagen
ut», 1936) — про юність М. У повоєнний період з'явився найзначніший із
романів письменника «Шлях у Царство Дзвонів» («VSgen till Klockrike»,
1948), який інтерпретує наскрізну для Мартінсона філософію «номадизму»
(«кочівництва») — мандрів, що асоціюються з духовними пошуками людини. У
центрі зображення — «професійний бродяга» Болле, у минулому майстер з
виготовлення сигар, котрого витіснило машинне виробництво. Сюжет роману
складають мандрівки, зустрічі Болле з різними людьми, його роздуми та
переживання, спрямовані у кінцевому підсумку на пізнання природи, на
відчуття єдності з нею.
