ЛАО ШЕ (автонім: Шу Цін-чунь, Шу Ше-юй — 3.02. 1899, Пекін - 24.08.1966, там само) — китайський письменник.
Лао
Ше народився у солдатській сім'ї. Його батько, манчжур за
національністю, служив у охороні імператорського «Забороненого міста».
Після трагічної загибелі батька родина опинилася без засобів для
існування, але завдяки зусиллям матері, про яку Л. Ш. завжди згадував з
особливою теплотою, всі діти здобули освіту. Саме мати дала Лао Ше перші
уроки історії китайського народу, про це пізніше письменник розповів у
книзі «Старий віл, розбитий віз». Коли хлопчикові виповнилося 7 років,
він вступив у приватну школу, де здобув традиційну освіту, яка
базувалася на вивченні давньокитайської конфуціанської філософії.
Не маючи засобів для продовження навчання, після закінчення школи
Лао Ше в 1913 р. вступив у Пекінську вчительську семінарію, де
викладання велося безплатно. Коло його читання у ці роки було досить
широким; Лао Ше познайомився з класикою китайської літератури — танською
новелою, створеною давньою писемною мовою веньян, читав звичаєві
романи, твори сучасних авторів, написані розмовною мовою байхуа,
звертався до перекладної літератури розмаїтого змісту. Лао Ше сам
пробував писати вірші та прозу мовою веньян, але до літературної
творчості не ставився серйозно, не зважуючись зробити її справою свого
життя.
1918 р. Лао Ше закінчив семінарію і влаштувався вчителем початкових
класів у пекінській школі, а потім працював директором у початковій
школі в Тянцзіні. Юність Лао Ше минула в період безперервної боротьби
між двома політичними таборами: захисниками монархії та лібералами. Рух
«4 травня», що охопив студентство, змусив Лао Ше замислитися над
проблемами сучасного Китаю, над літературною ситуацією в країні. Лао Ше
не став учасником цих подій, про що згодом жалкував. 1922 р. Лао Ше став
вільним слухачем Янцзунського університету, де вивчав англійську мову.
Наприкінці 1924 р, Лао Ше поїхав в Англію, де до 1929 р. він
викладав в Оксфорді китайську мову, паралельно вдосконалюючи свою
англійську. Тут Лао Ше ознайомився з англійською літературою, з
англійськими перекладами європейських авторів. Саме твори Ч.Діккенса, В.
Теккерея, Дж. Свіфта підвели його до думки про те, що роздуми про
батьківщину, спомини з далекого минулого можна викласти на папері. Під
впливом роману «Ніколас Нікльбі» Ч. Діккенса Л. ПІ. написав свій перший
значний твір «Філософія шановного Чжана» («Лао Чжан-ди Чже-сюе», 1926).
Цей роман прочитав Сюй Дішань, товариш Лао Ше, один із ініціаторів
створення «Літературного товариства», і, не висловивши яких-небудь
критичних зауваг, порадив його опублікувати. Роман був опублікований у
липні 1926 р. в пекінському журналі «Саошо юебао».
Перший роман Лао Ше — це розповідь про «шановного Чжана», директора
школи й одночасно лихваря, вихователя молоді та продавця опіуму, людину,
для котрої головне — досягти добробуту, а для цього згодяться будь-які
засоби. Автор вибирає позицію спостерігача, дозволяючи собі лише легку
іронію у зображенні головного героя, у тій самій тональності змальовуючи
і героїв тла. Уже в цьому романі визначилися дві провідні теми, які Лао
Ше розвивав надалі у своїх новелах, романах і п'єсах: життя маленької
людини у світі брехні та зиску, пробудження добрих сил, прихованих у
кожному.
Наступний роман Лао Ше «Чжао Цзи-юе» (1927; ім'я головного героя
дослівно перекладається як «Мудрець мовив») — історія студента, котрий
вважає метою свого життя насолоду. Таких самих поглядів дотримуються і
його друзі. Але Чжао хоче змінити своє життя, у фіналі роману він
присягається в цьому на могилі загиблого товариша, людини, котра
намагалася вплинути на існуючі порядки з допомогою терористичних актів.
Ще один роман, написаний Лао Ше в Англії і названий «Двоє Мя» («Ер
Ма», 1928), це розповідь про китайську родину, яка мешкає в Англії, в
країні, де кожен ставиться до китайців як до людей нижчого ґатунку,
жовтошкірих.
У 1929 р. Лао Ше покинув Англію, три місяці провів у Парижі, потім
поїхав у Сінгапур, де працював учителем у школі для дітей китайських
емігрантів. Там він розпочав працю над казкою «День народження
маленького По» («Сяо Поди шенжі», 1931). Того самого року Лао Ше взяв
шлюб із художницею Ху Цзенцін. Після повернення на батьківщину в 1931 р.
Л. III. отримав місце професора в університеті східнокитайського міста
Цзінань. Живучи в Цзінані, Л. Ш. працював над романом «Озеро Дамінху»,
«сумною» історією про матір і доньку, змушених торгувати собою. Рукопис
цього роману згорів під час нападу японських військ на Шанхай 1932 р.
У 1933 р. Лао Ше написав роман «Розлучення» («Ліхунь»), де змалював
еволюцію свідомості маленької людини, котра вирізняється з рутинного
світу чиновників тим, що поступово приходить до думки про нікчемність
такого життя і необхідність змін. Але яким чином можна змінити ситуацію,
герой не знає, автор також не дає на це питання однозначної відповіді.
Того ж року був завершений роман-антиутопія «Нотатки про Котяче місто»
(«Маочен цзі»). Держава Котів на Марсі — це гротескове зображення
порядків у гомінданівському Китаї. Лао Ше мимоволі став пророком деяких
подій майбутнього своєї країни: спалення бібліотек у роки Культурної
революції, цькування вчителів.
Вершиною довоєнного (до війни з Японією) періоду творчості Лао Ше є
роман «Верблюд Сянцзи» (1937). До того часу Лао Ше вже залишив
учителювання і повністю віддався літературній творчості. У своєму новому
романі він продовжив тему маленької людини, наслідуючи лусінівську
традицію. Всі мрії і прагнення його героя розбиваються, він, як і герої
М. Гоголя (учнем якого вважав себе Лу Сінь), виявляється безсилим та
немічним у цьому світі.
У роки війни Лао Ше звернувся до інших жанрів, раніше нехарактерних
для його творчості. Це передусім публіцистичні статті, які він
публікував у нових літературно-пропагандистських журналах («Чинити опір
до кінця» — «Кан дао ді», «Читання для всіх» — «Женьжень кань»). У
березні 1938 р. була створена «Всекитайська асоціація працівників
літератури і мистецтва з опору ворогові», і через місяць Лао Ше став її
головою. Він організовував проведення лекцій, диспутів, їздив на фронт. У
цей період письменник звернувся до фольклорних жанрів (казки, діалоги)
для досягнення безпосереднього тісного контакту з читачем чи аудиторією.
Тоді Лао Ше написав свій перший драматичний твір. Слабке знання законів
сцени, окремих канонів драматургії відчутні у п'єсах Лао Ше, однак
жвавий діалог, напруженість дії згладжували окремі недоліки. Твори цього
періоду: п'єса «Повернемось», комедія «Клоччя туману» («Цаньу», 1940).
Особливістю новел Лао Ше можна вважати з'яву абсолютно позитивного
героя, хоча цей образ, утім, недостатньо вдалий, застиглий,
схематизований.
У 1944 р. був опублікований роман «Кремація»
(«Хоцзан»), широкомасштабний твір про війну. Близько п'яти років, спершу
в Китаї, потім — у США, Лао Ше працював над трилогією «Чотири покоління
однієї сім'ї» («Си ші тун тан»). Роман про родину Ці під час японської
окупації — це роздум про долю китайської інтелігенції.
Після перемоги революції та проголошення Китайської Народної
Республіки Лао Ше повернувся на батьківщину. У 1950 р. він написав п'єсу
«Канава Драконячий вус» («Лунсюйгоу»), де зобразив життя пекінської
околиці. За цей твір Лао Ше був удостоєний звання народного діяча
мистецтв. Творчість Л. Ш. 50-х pp. позначена увагою письменника до
історичного минулого Китаю, спробою віднайти в ньому позитивні моменти —
те світле, що необхідно берегти в пам'яті. Але це не цілком відповідало
панівній ідеології, яка прагнула перекреслити воднораз все пережите
китайським народом. П'єси Лао Ше цього періоду переважно слабкі,
поверхові.
Якщо на початку 50-х pp. Лао Ше вибирали заступником голови
Правління Спілки китайських письменників (1956), депутатом
Все-китайських зборів народних представників, то на межі 50—60-х pp. він
перестав публікувати свої твори, відійшов від справ. У серпні 1966 р.
було офіційно оголошено, що «буржуазний елемент» Лао Ше наклав на себе
руки. Однак вдова письменника Ху Цзенцін повідомила про напад на дім Лао
Ше і про те, що наступного дня спотворений труп її чоловіка був
знайдений в одному із пекінських ставків. Натомість офіційна версія
смерті Лао Ше залишилася попередньою.
Лише через 20 років китайські читачі отримали можливість знову зустрітися з творами Лао Ше, які стали всесвітньо відомими.
Українською мовою окремі твори Лао Ше переклали К. Скрипченко й І. Чирко.
