БІШОП, Елізабет (Bishop, Elizabeth - 08.02.1911, Ворчестер, шт. Масачусетс — 06.10.1979, Бостон)— американська поетеса.
Бішоп
належить до митців того покоління, самобутня творчість яких розвивалася
«у затінку» великих модерністів сучасності, але які, попри те, з плином
часу перебирають на себе все більше уваги як читачів, так і критиків.
Бішоп була єдиною дитиною Вільяма Томаса Бішопа, власника
будівельної фірми, і Гертруди Бульмер, емігрантів з Канади. Дитинство
майбутньої поетеси було суцільною смугою втрат, що згодом позначиться на
її творчості.
Її батько, котрий упродовж кількох років періодично бував прикутим
до ліжка через хворобу нирок, помер 13 жовтня 1911 p., коли Елізабет
було лише 8 місяців. Незабаром лихо спіткало й матір, яка, перенісши ряд
приступів божевілля, врешті-решт була госпіталізована у Дортмундський
психіатричний госпіталь. Це трапилося у 1916 p., 5-річна Бішоп вже
ніколи більше не побачить її.
Елізабет взяли на виховання материні батьки, які проживали у
містечку Нова Скотія. Атмосфера затишку та комфорту, що панувала тут,
допомогла їй віднайти душевний спокій. Проте ситуація змінилася, коли
батькові батьки вирішили забрати внучку проти її бажання у Ворчестер з
тим, щоб вирятувати її, як вони вважали, від «бідності та
провінційності». Там Бішоп гостро відчула свою самотність, брак теплих,
дружніх стосунків, людського тепла. У своїх мемуарах Бішоп згодом
занотує: «Я відчувала своє старіння. Мені остогидли самотність і
мовчазні обіди з бабою та дідом. Уночі я лежала, вмикаючи та вимикаючи
нічник, і плакала».
Коли тітка, Мод Бульмер Шефердсон, у травні 1918 р. забирала її до
себе у Бостон, було зрозуміло, що «експеримент» баби та діда не вдався: у
фізично слабкої з дитинства Бішоп загострилися астма та хорея,
з'явилися екземи. У тітчиній сім'ї Бішоп почувалася значно краще, під
впливом тітки Мод Бішоп захопилася літературою і сама почала віршувати. З
1927 по 1930 pp. майбутня поетеса навчалася в школі Волнат Гілл, у
пансіоні для дівчат, що у штаті Масачусетс.
Упродовж 1930—1934 pp. Бішоп продовжувала освіту у нью-йоркському
коледжі Базарі, де студіювала англійську літературу. Викладачі
згадували, що вона була начитаною, допитливою і навіть чарівною, але
водночас і замкнутою, гордою. На її характері позначилася
невлаштованість дитячих років; у коледжі, як стверджують біографи, Бішоп
й заохотилася до алкоголю. У ці роки почала проявлятися і нетрадиційна
сексуальна орієнтація Бішоп (у коледжі вона «дружила» з Мері Маккарті,
старшою від неї на один рік; Бішоп заперечувала думку, що вона була
прототипом Лакі — героїні скандального роману М. Маккарті «Група»
(1963).
1934 рік став знаменним у її житті, оскільки це був рік закінчення
коледжу та знайомства з поетесою Меріанн Мур, знайомства, котре
переросте в дружбу і матиме вирішальне значення у плані її становлення
як митця.
Закінчивши у червні 1934 р. коледж і ставши бакалавром, Бішоп переїхала у
Нью-Йорк. Першим значним літературним дебютом юної поетеси став вихід
збірки «Північ і Південь» («North and South», 1946), рекомендованої М.
Мур на здобуття премії Гафтона Міффліна і яку Бішоп виборола з-поміж
більш ніж восьмисот інших учасників конкурсу. Наступного року Бішоп
познайомилася з відомим американським поетом Р. Лоуеллом, з яким
підтримувала дружні стосунки до кінця життя.
Влітку 1935 р. поетеса здійснила мандрівку у Європу, і відтоді
подорожі, любов до нових місць стали невід'ємною частиною її життя, як,
утім, і творчості. У наступні роки вона відвідала Париж, Лондон, Італію,
Іспанію та Марокко. У 1942 p., після вступу США у Другу світову війну,
Бішоп якийсь час працювала для МВФ країни. У цьому самому році вона
відвідала Мексику, де познайомилася з чилійським поетом П. Нерудою та
мексиканським художником Д. Сікейросом, а повернувшись у Нью-Йорк,
зустріла Лотту де Македо Соарес, юну бразилійську аристократку, яка
стане найбільшим коханням поетеси.
Після виходу збірки «Північ і Південь» до Бішоп поступово прийшло
визнання. У 1949 р. вона стала консультантом з поезії у Бібліотеці
Конгресу, а наступного року — лауреатом американської Академії мистецтв.
У 1951 р. Бішоп вирішила здійснити подорож у Латинську Америку, щоб
побачити Амазонку. Проте під час рейсу вона захворіла, з'ївши горіх
кеш'ю, який спричинив сильну алергійну реакцію. Змушена зійти у
Бразилії, Бішоп знайшла притулок в домі Л. де Македо Соарес, у яку в
процесі одужання закохалася. На 15 років Бразилія стане другою
батьківщиною для поетеси. Це нове кохання і новий дім (Бішоп жила у
Петрополісі та Ріо-де-Жанейро) стали чи не найбільшим її щастям. «Я
надзвичайно щаслива вперше у моєму житті», — писала поетеса 28 липня
1953 р. у листі до Р. Лоуелла.
У квітні 1954 р. Бішоп уклала угоду з Гафтон Міфлін про перевидання
її книги «Холодна весна», куди ввійшли і вірші з її першої збірки, під
спільною назвою «Вірші: Північ і Південь — Холодна весна» («Poems: North
and South — A Cold Spring»). Ця збірка Бішоп через два роки була
удостоєна Пулітцерівської премії.
Третя книга поетеси — «Питання мандрівки» («Questions of Travel»,
1965) у плані тематики ввібрала в себе і спогади дитинства, і враження
«бразильського» періоду життя. Два поетичні розділи — «Бразилія» і «Все
решта» — розділені автобіографічною прозою «У Селі», включеною у збірку
за наполяганням Р. Лоуелла. Бішоп у своїй новій збірці продовжує
розробляти улюблені теми, але вже зменшуючи відстань між читачем і
автором. Збірка Бішоп «Питання мандрівки» загалом була високо поцінована
критикою. Зокрема, Роберт Маззокко у «Нью-Йоркському книжковому рев'ю»
(«New York Review of Books») назвав поетесу «одним із найсвітліших,
найкращих талантів сучасності».
У середині 60-х pp. життя для Бішоп у Бразилії ускладнилося. Л. де
Македо Соарес, втягнувшись у політичне життя Ріо-де-Жанейро і взявши
відповідальність за громадський проект парків, стала об'єктом різкої
критики. Водночас набуло розголосу приватне життя Лотти та Елізабет, в
результаті чого Бішоп змушена була покинути Бразилію. Починаючи із січня
1966 p., поетеса викладала в Університеті Вашингтона. 19 вересня 1967
р. її відвідала Лотта, яка цього самого вечора, коли Бішоп спала,
передозувала транквілізатори і після п'ятиденної «коми» померла. Ця
втрата була найважчою у житті Бішоп, хоча вона й продовжувала писати та
видавати. У 1969 р. вийшли друком «Вибрані поезії» («Complete Poems»),
куди увійшли як раніше опубліковані твори, так і нові.
В останнє десятиліття життя Бішоп багато мандрувала Південною
Америкою та Європою, викладала в кількох університетах, зокрема в
Гар-варді. У 1976 р. вона стала першим американцем і першою поетесою,
удостоєною Міжнародної премії з літератури м. Нойштадт за кращу книгу
зарубіжного автора. Цього ж року Бішоп видала останню поетичну збірку —
«Географія для 3 класу» («Geography III»), якій була присуджена
Національна книжкова премія критиків за 1977 рік. У віршах збірки
поетеса повертається до тем Півночі та Півдня, особливо яскраво це
проявляється у таких її шедеврах, як «Кімната побачень», «Крузо в
Англії» і знаменитому «Лише мистецтві». Критик Альфред Корн, аналізуючи
«Географію для 3 класу», особливо відзначив шляхетність поетичної мови,
теплоту тону і дивовижне поєднання печалі та просвітленості, болю та
впокорення, що під силу, на його думку, відтворити лише небагатьом
митцям.
Бішоп ще за життя назвали «поетом поетів», одним із небагатьох, чиє
визнання ґрунтується лише на винятковості її художнього обдарування, її
найвідоміші вірші стали невід'ємною частиною поетичних антологій, а
зацікавленість її творчістю літературознавцями та критиками зростає з
кожним роком.
