АҐНОН, Шмуель Йосеф Галеві (автонім:
Чачкес, Шмуель Йосеф Галеві – 17.07.1888, м. Бучач Тернопільської обл.. –
17.02.1970, Єрусалім, Палестина) - ізраїльський івритомовний
письменник, лауреат Нобелівської премії 1966 р. (спільно із Неллі Закс).
Його самобутня і різнопланова творчість небезпідставно порівнюється
західними критиками із художніми доробками М. Пруста, Дж. Джойса, В.
Фолкнера. Аґнон був пошанований багатьма літературними преміями та
нагородами, зокрема тель-авівською премією ім. Х.Бялика (1935 і 1951),
Державною премією Ізраїлю (1954 і 1958). Йому присвоєні почесні ступені
Єврейського університету в Єрусалимі, Колумбійського університету в США;
він був членом Академії мови Ізраїлю, Почесним громадянином Єрусалиму.
Народився майбутній письменник у невеликому провінційному містечку
Бучач, що в Західній Україні, яка входила у той час до складу
Австро-Угорської імперії («... я народився дев'ятого ава, опісля
завершення трьох скорботних тижнів, і відтоді щороку мені здається, що
світ оновлюється у цей день» — «Гість на одну ніч»). У Нобелівській
лекції, виголошеній у Стокгольмі, Аґнон згодом зауважить: «Внаслідок
історичної катастрофи, через те, що Тіт, імператор римський, зруйнував
Єрусалим і прогнав народ Ізраїлю зі своєї країни, народився я в одному
із міст Вигнання... З коліна Левієвого я походжу. І я, і батьки мої — зі
співців, що співали у Храмі святому. За сімейною легендою, родовід наш
ведеться від пророка Шмуеля, й ім'ям його мене нарекли».
Батько Аґнона, рабин Шолом Мордехай Леві Чачкес, був хасидом
Чортківського цадику, багатим торговцем худобою та хутром і водночас
знавцем єврейської релігійної літератури. Мати, Естер Фарб, також
вирізнялася освіченістю та начитаністю. Зважаючи на зорієнтованість
галичанських євреїв на німецьку культуру, не викликає подиву, що Аґнон
вільно володів німецькою, тим більше, що його рідною мовою була
споріднена з німецькою єврейська народна мова ідиш.
Окрім домашніх занять (мати ознайомила його з німецькою літературою,
а батько — з творчістю Рамбама, тобто Моше Маймоніда — середньовічного
коментатора Талмуду, та хасидів), Аґнон навчався у хедері, де студіював
Тору і Талмуд на івриті. Спілкування з досить широким колом освічених
людей сприяло ранньому залученню Аґнона до світу мистецтва та
літератури. Свої перші вірші й оповідання він написав у 8-літньому віці:
спочатку мовою ідиш, а згодом — і на івриті, основній мові своєї
творчості. Публікуватися розпочав у 15 років, а починаючи із 16 років,
Аґнон — постійний автор краківської газети «Аміцпе». Для його ранніх
поетичних та прозових спроб (близько 70 творів) характерне неоромантичне
забарвлення, а тематика багатьох оповідань, опублікованих у місцевій
пресі, запозичена в основному з книг єврейських мудреців і Талмуду.
У 1906 р. 18-річний Аґнон вирушив до Львова, куди його запросили
працювати в єврейській газеті. Будучи активним прихильником сіонізму,
наступного року він утілив свою мрію: побував на батьківщині предків — у
Палестині, відвідав древній Єрусалим, до якого зберіг трепетну любов
протягом усього життя. Причиною від'їзду почасти стало й бажання
ухилитися від військової служби: «дев'ятнадцять з половиною років
виповнилося йому, і був він міцним хлопцем, і зрозуміло було, що
заберуть його на військову службу. А в армії їдять заборонену їжу та не
дотримуються суботи» («Хемдат»). Спочатку Аґнон поселився у Яффі, де
потоваришував з івритомовним письменником Йосефом Хаїмом Бреннером, а
через рік обидва письменники переїхали в Єрусалим (1907). На прожиття
Аґнону доводилося заробляти від випадку до випадку — давати приватні
уроки, працювати конторником, секретарем іудейського суду, служити в
іудейських радах, займатися журналістикою та перекладом. У цей період
він багато мандрував країною, а в 1909 році опублікував невелику повість
«Покинуті дружини « («Агунот») і запозичив її назву для свого
псевдоніма («Агнон» у перекладі з івриту — «покинутий»). Збереглося лише
декілька творів письменника цього періоду. Один із них, «Усе
владнається», — перший, написаний івритом.
У 1913 р. Аґнон переїхав у Німеччину, в Берлін, «оскільки більшість
наявних у Країні Ізраїлевій книг російською написані були, я ж бо не
знаю російської мови, а німецькою в Країні Ізраїлевій книг не було, крім
класичних, до яких серце моє в ті роки ще не знайшло шляху» («Й.Х.
Бреннер у житті та в смерті'). У Берліні письменник зблизився із
сіоністською молоддю, саме тут ознайомився із сучасною європейською
літературою. Водночас Аґнон читав лекції з єврейської літератури, збирав
перекази про хасидизм і спільно з єврейським філософом М. Бубером
видавав журнал «Der Yude». На письменника-початківця звернув увагу
багатий німецький комерсант Залман Шокен, який став шанувальником його
таланту, а згодом — видавцем кількох його повістей і збірок оповідань:
«Оповідання про казки» (1921), «У колі праведних» (1921) та ін. Шокен
надав Аґнону стипендію на п'ять років для занять літературною творчістю
за умови, що той редагуватиме антологію єврейської літератури.
Близько шести років Аґнон прожив у Німеччині: спочатку в Берліні, де
одружився з Естер Маркс, «любою Естерляйн», як називатиме її вдома та в
листах, а згодом — у Гамбурзі. У Гамбурзі народилися їхні діти: дочка
Емуна («Віра») та син Шалом Мордехай, якого звали Хемдатом («Прагнення
душі»). У 1924 році у його гамбурзькому домі спалахнула пожежа.
«...Я тоді перебував у лікарні, — розповість згодом письменник, —
спалахнув вогонь, і весь мій дім згорів; усе моє майно та всі мої книги,
майже чотири тисячі томів, здебільшого рідкісних, стали жертвою
вогню... Тоді ж згоріли всі мої рукописи, результат вісімнадцятилітньої
праці. Серед них — великий роман «Спільність Вічноживих «, близько 60
друкованих аркушів» (З листа до М. Зирнянського, 1927).
У цьому ж році Аґнон повернувся в Палестину, яка після Першої
світової війни відійшла у підпорядкування Великобританії, і саме тоді
літературний псевдонім «Аґнон» став його офіційним прізвищем. Наприкінці
20-х років у видавництві З. Шокена вийшло друком «Повне зібрання
оповідань»(1929), а в 1931 році один із найзначніших його творів — роман
«Весільний балдахін» («Гахнасат калах»). Сюжетною лінією роману стали
пригоди бідного хасида, який мандрує Східною Галичиною в пошуках грошей
на посаг трьом своїм дочкам. Однак попри таку фабульну невибагливість,
яка формально дозволяє прирівняти «Весільний балдахін»по середньовічного
крутійського роману, він привернув увагу своєю камерністю, внутрішньою
органічністю. Ілюзорний, майже кафкіанський світ наївного та
беззахисного фантазера-праведника стикається із суворою дійсністю
єврейської діаспори у провінційних містечках Австро-Угор-ської імперії.
Після арабського погрому 1929 року, коли будинок Аґнона було
пограбовано, він покинув на короткий час Єрусалим. Саме в цей період він
відвідав містечко свого дитинства — Бучач. Враження від поїздки згодом
вилилися в романи «Гість на одну ніч» («Ореах натах лалун», 1938-1939)
та «Проста історія « («Сіппур пашут», 1935). В одному із основних творів
письменника — романі «Гість на одну ніч» — йдеться про повернення героя
у зруйноване після Першої світової війни галицьке містечко та поступове
усвідомлення ним жахливої істини: старе благочестиве життя назавжди
втрачене і вже ніколи не повернеться.
Із середини 30-х років у творчості Аґнона настає період песимізму,
зумовлений нелегкими випробуваннями, що спіткали його народ після
приходу до влади у Німеччині нацистів. Окрім нацистського геноциду
євреїв, у тогочасній Палестині (1936—1937) протистояння між місцевим
арабським населенням і єврейськими колоністами переросло у взаємний
терор. У нових збірках оповідань («Страснідні» — «Ямім нораїм», 1935;
«Земля Палестини», 1938), як і в згаданих вище романах, Аґнон намагався
проаналізувати трагічний вплив соціальної дійсності на життя та душу
«маленької» людини, на саме її існування. Серед інших творів письменника
цього періоду — «Книга діянь» («Сефер гамаасім», 1941), яка містить 20
пронизливих розповідей про неприкаяність, бездомність, занепад; т. зв.
«зашифрована» повість «ІдойЕйнам» («Ідове-Енам», 1950). Усі книги, як і
раніше, виходили у видавництві З. Шокена, який із приходом до влади
нацистів переїхав у Палестину.
У 1945 р. побачив світ один із останніх значних творів письменника —
роман «Лише вчора» («Темол шілшом»), у якому «спокійний тон розповіді
контрастує з атмосферою жаху та божевілля зображуваної дійсності» (X.
Бар-Йосеф). Дія цього багатопланового роману розгортається в Палестині в
період другої алії (1904— 1914), хоча, по суті, хронологічними рамками
цього твору є перша половина 40-х років — період Катастрофи
європейського єврейства.
Аґнон став національною гордістю Ізраїлю, особливо після присудження
йому в 1966 році Нобелівської премії. Розповідають, коли в Єрусалимі
неподалік дому, де жив письменник, розпочалися будівельні роботи, мер
міста Тедді Колек розпорядився встановити табличку: «Дотримуйтеся тиші!
Аґнон працює!» Аґнон працював до кінця свого життя. Писав повісті,
оповідання, нариси, опрацьовував для дітей народні казки, стародавні
легенди.
Помер 82-літній письменник 17 лютого 1970 року в Єрусалимі від серцевого нападу і похований на Єлонській горі.
Тв.:
Рос. пер.: Из недруга в друга // Совр. восточная новелла. - Москва,
1969; Идо и Эйнам. — Иерусалим, 1975; Рассказы. - Иерусалим, 1985; В
сердцевине морей. - Москва, 1991; Во цвете лет. — Москва, 1996;
Жила-была козочка. Птица моя. Фернхайм // Антология иврит, литературы:
Еврейская лит. в русских переводах. — Москва, 1999.
Літ.: [Агнон Ш.Й] // Лауреаты Нобелевской премии: В 2 т. - Москва,
1992. - Т. 1; Бергер Е. Під небом тернопільським... // Тернопіль. -
1993.- № 1.
